За життя
24.12.2015
12:43
Ось, Санта Клаус надіслав, з оленем переслав. Характерно, що замість оленя індус.
23.12.2015
21:44
Американский турист ходит с гидом по Лондону.
- Все тут у вас такое маленькое, зажатое, - говорит он. - Это здание, например, было бы в Америке раз в десять выше.
- О, конечно, сэр! Это психиатрическая клиника.
Перше, що слід розуміти,США - це великий острів (це не мої слова). Дуже великий, і досить рівномірно (а тому не дуже щільно) заселений. Землі багато, національна традиція (сформована до речі лише після другої світової війни як "американська мрія") -- кожній родині свій будинок і автомобіль. Відповідно, високі будинки, крім як у великих містах, не будують - потреби немає. Все одноповерхове, а відстані чималі (якщо порівнювати з Європою).
Ногами ходити тут безглуздо - дуже великі відстані, а час - дуже дорогий (в Європі, щоправда, теж дорогий, але люди в Європі не заганяють себе заради заробітку). Відповідно, всі їздять на машинах. У нас в околицях Вашингтона є громадський транспорт (автобуси і міні-автобуси, розміром з українські маршрутки Iveco), котрий везе людей до метра і назад (швидше це електричка, але називається метром), але загалом по США це рідкість, як я розумію.
До чого я це веду - правила дорожнього руху тут формувалися виходячи з того, що потреба їздити в людей не менша, ніж потреба харчуватися. Що це означає:
- дорожніх знаків мало і багато які з них пишуться текстом. Добре це чи погано, сказати складно;
- на дорогах всюди дозволений поворот до будівлі ліворуч (подвійна осьова тут забороняє обгін, але не лівий поворот в двори). Тобто їдеш собі лівою смугою, аж тут перед тобою хтось згадав, що йому треба в магазин, і починає гальмувати і показувати (якщо не забуде) лівий поворот. Я так ледь не влетів в аварію раз, добре київські навички контраварійного маневрування врятували;
- аналогічно можна виїздити з прибудинкової території через всю дорогу в лівий бік;
- майстри періодично примудряються переїздити з одної прибудинкової території на іншу через 6-смугову дорогу. Сам спостерігав неодноразово;
- на суцільний (не стрілку) червоний сигнал можна повертати праворуч після повної зупинки (крім випадків, коли висить текстовий знак "No turn on red"). Це приблизно так, як в Києві статична зелена стрілка;
- але при цьому на червоний сигнал-стрілку повертати не можна. А є світлофори, з якими я досі не розібрався, -- зелений і жовтий сигнали в них по два (суцільний і стрілка), а червоний - лише суцільний. От можна на нього повертати чи ні? Досі не знаю.
- правило правої руки тут умовне. Тобто -- якщо стоять знаки пріоритету (стоп або надати дорогу), то питань немає. Якщо знаків немає (стандартна ситуація на парковках біля молів і торгівельних центрів), то правило таке -- "якщо всі підїхали більш-менш (! так і написано!) одночасно, то діє правило правої руки, інакше їде той, хто підїхав першим". А якщо ти не помітив, хто першим підїхав? А якщо твій сусід праворуч вирішив, що він підїхав майже одночасно, а ти іншої думки про це? Аварія? Така неоднозначність дуже сильно ускладнює рух, насамперед на парковках (на перехрестях місця більше і там є можливість зупинитися і помахати руками).
- фарами блимати (як і аварійкою дякувати) тут не заведено. Поки руками не помашеш, не зрозуміють.
- паркуватися можна край дороги, якщо немає знаку заборони. А знак текстовий, написаний дрібними літерами. Поняття "зупинка дозволена, стоянка заборонена" тут немає. Або можна стояти, або ні.
- немає вимог позначати аварійну зупинку трикутником. Відповідно, той, хто поламався, якщо не може відтягнути машину на край дороги, буде стояти просто серед дороги, без позначень (ну хіба що аварійку увімкне, якщо та працює і не сів акумулятор).
- знак обмеження швидкості, на відміну від європейських правил, діє до скасування, а не до перехрестя. Це означає, що якщо ти виїжджаєш з другорядної дороги або прибудинкової території, то ти не знаєш, яке обмеження швидкості діє на ділянці, на котру ти виїжджаєш. Єдина надія - на навігатор, в котрому прошиті ці обмеження, і він показує їх на екрані.
- формалізованих правил дорожнього руху немає. Є статті в законі про дороги, що регулюють правила руху, але вони абсолютно не впорядковані (я читав). Там в межах одної статті може бути і норма, і покарання, і припис для суду, на що звертати увагу при призначенні покарання...
- для навчання руху пропонують підручники (в кожному штаті свій і він, схоже, затверджений на вищому рівні, бо питання в екзаменаційних білетах дослівно повторюють фрази з цього підручника);
- закони про дороги в кожному штаті свої, про що попереджають в підручнику;
- в підручнику присутні не всі знаки, що є в іспитах. Наприклад, я в білетах бачив знак із ремонтним робітником (стандартний європейський знак, що позначає дорожні роботи). З чотирьох варіантів відповіді два -- "на дорозі ремонт" і "на дорозі робітники". Вгадайте правильну відповідь?
Детальніше про порядок отримання водійських прав напишу, коли піду здавати іспити - я його вже знаю, але сам ще не проходив.
Ну і вишенька на торті -- в американських автівках дзеркала заднього виду пласкі. Це означає величезні (ні, ВЕЛИЧЕЗНІ) мертві зони по боках автомобіля. В автомобільні дзеркала влаштовують зараз системи side assist -- радар мертвих зон із звуковим і візуальним попередженням, але його не завжди вистачає, особливо при необхідності виконання якихось маневрів швидко. Додаткові дзеркальця, що їх треба клеїти самому, мають, теоретично, рятувати, але вони маленькі...
Поведінка на дорозі. Загалом народ поводиться адекватніше, ніж в Європі, хоча й не набагато. Підрізаннями майже ніхто не займається (швидкості менші, а місця на дорозі більше). З перевищенням швидкості тут дуже цікаво. Формально перевищувати не можна
. Реально - перевищують практично всі. Я питав корейця, що віз мене в ділершіп, він сказав, що до +10 миль (!) не зупиняють (принаймні в нашому селі, Fairfax county), хіба що їхатимеш 35+ в шкільній зоні (це така зона, в котрій коли працюють індикатори, можна їхати лише 25, бо школярі йдуть зі школи вдень). Реально по місту всі їздять +10-15 миль, на хайвеях мені здається і +20-25 не рідкість. Копів з радарами я жодного разу не бачив. Я намагаюсь більше ніж на +5 не перевищувати, і при цьому мене обганяють всі. Про покарання. Тут діє бальна система із позбавленням прав. Є перелік (хоча не дуже чіткий), скільки балів за що забирають. При цьому є порушення, за які права забирають одразу, незалежно від назбираних до того балів. Бали згоряють, але дуже нескоро -- за кілька років. Покарання призначає суд. Іноді можна відбрехатися (я ще 20 років тому був на такому суді - штраф за проїзд на червоний сигнал скинули з 47 до 25 доларів - водій сказав, що він виїздив на жовтий сигнал, суддя повірив).
Оскільки відстані, як я згадував, великі, а дорожня мережа досить щільна (до кожного ряду будинків потрібен підїзд), то виходить велика кількість перехресть, і багато з них - зі світлофорами. А світлофори мають дуже великі (точно більші, ніж в Європі) інтервали між перемиканнями. Відповідно, середня швидкість при поїздці на 20 миль (їздив в "російський" магазин на днях, то заміряв) виходить менше, ніж 20 миль на годину, і це без жодних пробок. Я в Ризі через центр (там теж дуже щільна мережа вулиць) рухався швидше, ніж тут.
В підсумку - як на мене, то європейська система ПДР розумніша. Там теж є свої таргани, але при правильному застосуванні дорожніх знаків європейська система набагато пристосованіша до щільного руху. І призвичаївшися їздити тут, в Європі буде набагато важче їздити (як, в принципі, і навпаки).
Тому коли кажуть "в США ПДР набагато простіші" - правила то може й простіші, а от їздити реально не простіше. А просто по-іншому.
17.12.2015
14:22
(попередня серія тут)
Коли писав про автівку, забув згадати про такий важливий аспект, як страхування.
Страхувати автівку обов'язково для того, щоб її зареєструвати. Є опція заплаттити $500 і не страхувати, але це опція незрозуміло для кого, оскільки без страховки їздити заборонено в принципі (інакше відкличуть номери автомобіля). Страховка подається в DMV при реєстрації автівки.
Сама страховка - це просто роздруківка картки, котру надсилає страхова компанія. Ніяких номерних полісів, як в Україні, не потрібно. Все в електронній формі і все можна перевірити електронно. Плюс відповідальність за fraud'и така, що нікому і на думку не спаде щось підробити (нікому крім якихось відірваних імігрантів, котрі граються з державою в непотрібні ігри).
Я за страховку телефонував (і це був мій перший голосовий дзвінок тут) тому, що в електронній формі страховку можуть продати, але якщо є місцеве водійське посвідчення (потрібно надати його номер). Якщо немає - телефонуй, передавай поштою свої документи (скан документів + фото з камери комп'ютера для порівняння) і продадуть страховку.
Сама страховка продається на пів-року (більше і менше опцій, схоже, що немає). Можна платити щомісяця, можна заплатити раз на 3 чи 6 місяців (може й якась знижка буде, не знаю).
Страховка включає в себе і цивільну відповідальність і захист автівки. Цивільна відповідальність - це головне, від чого ми страхуємося, і її суми дуже великі. На страхування власне машини припадає 40% страхової премії, ще 10% - це страхування мене (медичне, головним чином). І 50% - це страхування відповідальності перед іншими.
Страховка покриває зокрема евакуацію автівки і оплату орендного автомобіля (в сумі до $1000).
Ставка страхової суми - величезна в порівнянні з вартістю автівки, але, повторюся, вартість машини там впливає не так суттєво, як в Україні. Вся страховка коштує ~$2100 на 6 місяців -- приблизно $353 за місяць (перший місяць трохи дорожчий).
Якщо би я мав місцеве водійське посвідчення і досвід водіння, то вартість страховки була би дещо меншою -- біля $260 на місяць. Теж не дешево, але більш affordable. Загалом це ще попереду - сказали, що коли я його отримаю і буде місцевий стаж (закордонний вони не рахують), то вартість знизиться.
Ще вартість страховки можна дещо знизити, вибравши меншу суму покриття за цивільною відповідальністю. Але це погана ідея, оскільки потім засудять. Краще мати більше покриття.
Загалом скажу так - в Україні я би за страховку на Santa Fe перші роки платив би майже ту суму (трохи меншу, насправді, бо в мене по моїх машинах страховка була біля 5.5% за КАСКО + добровільна цивільна відповідальність). Тому я не сильно переймаюся.
Коли писав про автівку, забув згадати про такий важливий аспект, як страхування.
Страхувати автівку обов'язково для того, щоб її зареєструвати. Є опція заплаттити $500 і не страхувати, але це опція незрозуміло для кого, оскільки без страховки їздити заборонено в принципі (інакше відкличуть номери автомобіля). Страховка подається в DMV при реєстрації автівки.
Сама страховка - це просто роздруківка картки, котру надсилає страхова компанія. Ніяких номерних полісів, як в Україні, не потрібно. Все в електронній формі і все можна перевірити електронно. Плюс відповідальність за fraud'и така, що нікому і на думку не спаде щось підробити (нікому крім якихось відірваних імігрантів, котрі граються з державою в непотрібні ігри).
Я за страховку телефонував (і це був мій перший голосовий дзвінок тут) тому, що в електронній формі страховку можуть продати, але якщо є місцеве водійське посвідчення (потрібно надати його номер). Якщо немає - телефонуй, передавай поштою свої документи (скан документів + фото з камери комп'ютера для порівняння) і продадуть страховку.
Сама страховка продається на пів-року (більше і менше опцій, схоже, що немає). Можна платити щомісяця, можна заплатити раз на 3 чи 6 місяців (може й якась знижка буде, не знаю).
Страховка включає в себе і цивільну відповідальність і захист автівки. Цивільна відповідальність - це головне, від чого ми страхуємося, і її суми дуже великі. На страхування власне машини припадає 40% страхової премії, ще 10% - це страхування мене (медичне, головним чином). І 50% - це страхування відповідальності перед іншими.
Страховка покриває зокрема евакуацію автівки і оплату орендного автомобіля (в сумі до $1000).
Ставка страхової суми - величезна в порівнянні з вартістю автівки, але, повторюся, вартість машини там впливає не так суттєво, як в Україні. Вся страховка коштує ~$2100 на 6 місяців -- приблизно $353 за місяць (перший місяць трохи дорожчий).
Якщо би я мав місцеве водійське посвідчення і досвід водіння, то вартість страховки була би дещо меншою -- біля $260 на місяць. Теж не дешево, але більш affordable. Загалом це ще попереду - сказали, що коли я його отримаю і буде місцевий стаж (закордонний вони не рахують), то вартість знизиться.
Ще вартість страховки можна дещо знизити, вибравши меншу суму покриття за цивільною відповідальністю. Але це погана ідея, оскільки потім засудять. Краще мати більше покриття.
Загалом скажу так - в Україні я би за страховку на Santa Fe перші роки платив би майже ту суму (трохи меншу, насправді, бо в мене по моїх машинах страховка була біля 5.5% за КАСКО + добровільна цивільна відповідальність). Тому я не сильно переймаюся.
15.12.2015
19:39
(попередня серія тут)
Сьогодні зробив чергову (фінальну) спробу зареєструвати автівку. Нагадаю, що в ділера вирішили, що оскільки в мене немає місцевого водійського посвідчення, то я маю сам йти в місцеве МРЕВ (DMV) розбиратися. Ось воно на світлині.
Реєстрація тут ділиться на два кроки - Titling і Registration. Titling - це фіксування права власності, робиться одноразово. А реєстрація робиться періодично (раз на 1-3 роки залежно від бажання і ще деяких факторів). Перереєстрацію можна проходити поштою або онлайн, первісні операції лише особисто. Перші операції (як в мене) суміщаються в одній заяві, тут все просто. Машину при візиті ніхто не оглядає.
Перший раз (минулої середи) мені сказали, що все ок, але потрібен сертифікат виробника. В п'ятницю ділер надіслав його і інвойс FedEx'ом. Сів заповнювати вчора форму заяви - там питають продажну ціну і розмір tax. А тут складна структура ціни, то не розбереш сильно, що з них що. Так, є list price, є ціна, за яку мені продають (мені скинули щось із 10 відсотків), є знижка виробника ($500 в моєму випадку). Далі йдуть додатки - dealer processing fee ($562), якийсь дрібний tax (ледь не 2 долари). Це те, що я плачу ділерові. Окремо ще в DMV і в сільраду (county administration).
Написав питання до ділера, вони телефонують, кажуть "краще спитайте в DMV, щоб не помилитися, бо там від цього податок залежить, із цим жартувати не варто". Поки я це з'ясовував, вде було пізно їхати, то я поїхав сьогодні. Приїжджаю, сиджу в черзі. Сидіти і чекати зручно і відносно недовго - пів-години. Для місцевих DMV це довго, в інших час очікування 8-10 хвилин, але їхати до них довше (і за часом і за відстанню), а це в сусідньому селі. Клерки - дві бабульки по 70+ років, решта на 10 віконець -- афроамериканці. Підозрюю, що зарплатня там така, що білі не йдуть.
Підійшов до віконця, потрапив як раз до бабулі. Бабуля в якості клерка нормальна була. Начебто. Бере інвойс, каже "у вас тут немає відмітки, що всю суму сплачено". Я кажу "ну ось машина стоїть, з вікна видно, хто мені її віддасть". А вона мені відказує "я все розумію, але ми маємо бачити відмітку. Їдь до ділера". Робити нема чого, поїхав. У ділера потисли плечима - в них таке ніхто не питав. Але штамп поставили, ще й розписалися. В цей же момент прийшов лист-відповідь від їхнього співробітника із цифрами для форми.
Поїхав назад. Знову сидіти в черзі, щоправда трохи менше по часу. Пощастило - потрапив до тої ж бабульки. Вона взяла всі документи, передивилася, ввела з моєї заяви всі дані в комп'ютер. Зняла копії з інвойса і ще якихось паперів (я їй все пачкою віддавав, тому точно не знаю). Потім питає "а які ви хочете plates (номерні знаки)". А я вже підготовлений, протягую їй окрему заяву на це діло.
Трохи про номери. Тут можна замовити стандартні номери, а можна (а) табличку різного дизайну, і (б) іменні номери. Дизайнів табличок у нас штук 50 (отут можна погратися: http://www.dmv.virginia.gov/vehicles/#plates.asp ), текстові написи обмежені 5-6 символами (алфавітні, амперсанд, риска і пробіл). Кастомна табличка коштує $10-50 (залежно від типу, дизайну тощо) щорічно, кастомний номер - ще $10 щорічно. Ось, заяву я віддав, мені видали тимчасові номери (не іменні), надруковані на пластику, схожому на папір (але то пластик, я перевіряв). Постійні мої номери прийдуть пізніше. Коли прийдуть, покажу, що вибрав. А поки що вільний - тимчасові номери можна вішати вдома. Попередні тимчасові номери мені начепив ділер, вони були дійсні до 6-го січня. Ці дійсні до 14 січня. Сподіваюся, що іменні прийдуть до цього часу, інакше не дуже зрозуміло, як їздити.
При реєстрації сплачується реєстраційний збір - щось на кшталт податку. Мені нарахували біля 4% від ціни автівки. І ще стільки ж (4.65%) -- щорічно в сільраду треба платити. Але все одно виходить набагато дешевше, ніж в Україні.
Про автівку. Я ще в Україні подивлявся на Hyundai Santa Fe (5-місний). Це кращий сімейний автомобіль 2014-го року в США. Машина дійсно цікава і з купою наворотів. Єдиний недолік - в Україну не возять машини з потужними двигунами. В США продають Santa Fe Sport, з двигуном 2.0 Turbo потужністю 265 к.с. . Ось його, ще й з повним приводом і в максимальній комплектації, я і взяв (list price 39К, мені вона коштувала біля 36 + податки). Тут вона вважається дорогою, хоча інші альтернативи (Audi Q5, MB GLA AMG, Buick Enclave) вийшли би під 60К ділерові (+ податки). На дорозі тримається гарно. Оскільки машина не дуже важка (1680 кг проти 1550 кг у моєї київської Audi A5), а двигун ще й потужніший, то розганяється вона досить жваво (і це я її ще не кручу, поки вона на обкатці). Місця в багажнику і в салоні чимало, сидіння зручні (в Land Rover Discovery мені сидіння не сподобалися, наприклад). На замовлення машини майже ніхто не пропонує - бери що постачають. Я цього ділера ще з Києва за місяць до того просив знайти мені червону машину зі світлим салоном і в максимальній комплектації. Слід віддати їм шану, вони шукали. Вони навіть до Пенсильванії дотягнулися і знайшли. Але їм тамтешній ділер її не віддав з якихось причин. Довелося брати Sparkling Silver з темним салоном - що було. Не користуються попитом в них ані червоний колір, ані максимальні комплектації. З корисних речей в машині - side assist, котрого досі немає в Україні (менти не дають дозвіл на використання частот). Реально рятує від сліпих зон, бо в США є вимога, що дзеркала мають бути пласкими, а при таких розкладах мертві зони - величезні.
Взагалі в нашому районі народ їздить на американцях і (більшою мірою) на японських і корейських машинах. Європейців менше. З Європи везуть, схоже, лише VW, Audi і BMW з мерсами. Ширпоріб не везуть. Ще трапляється Jaguar/Land Rover.
В підсумку я бачу, що машина з таким двигуном тут ну ніяк не потрібна - відстані *в нашому селі* невеликі, все поруч. Розігнатися немає, де, толку з потужного двигуна дуже мало - типова малолітражка порається цілком.
Як їздять, якось розповім окремо. Нудно і нецікаво їздять
.
До речі, Ауді я так і не зміг забрати із собою в США -- в них тут якісь хитрі вимоги до імпорту автомобілів, і єдина контора, що надає послуги, і котра відгукнулася, виставила мені цінник в 25-40К (!) лише за імпорт (перевезення в контейнері окремо). За такі гроші точно можна було би Audi Q5 придбати, і ще б лишилося. Довелося лишити її в Україні.
Про село.
Я живу в містечку, котре можна порівняти із Бортничами -- прямо за Washington Beltway (до дороги 280 метрів по прямій, але автостраду не чутно *взагалі*: гробова тиша, на відміну від того жаху, що є в Києві), на іншому березі річки Потомак від власне Вашингтону. До Вашингтону чи Александрії (місто на іншому березі від Вашингтону, як Буда і Пешт в Угорщині) можна їздити, якщо потрібно, але реально - непотрібно. *Всі* магазини, присутні в регіоні, є в радіусі 5 миль. Величезний торгівельний центр (молл) - в 15 милях, але там нема чого робити (я на вихідні їздив, дивився -- народу повно, а магазини ті ж, що і всюди). А за молоком чи в перукарню можна пішки сходити -- 15 хвилин до центру містечка. Пабів лише не бачив, а було би цікаво сходити в місцевий пішки.
Сьогодні зробив чергову (фінальну) спробу зареєструвати автівку. Нагадаю, що в ділера вирішили, що оскільки в мене немає місцевого водійського посвідчення, то я маю сам йти в місцеве МРЕВ (DMV) розбиратися. Ось воно на світлині.
Реєстрація тут ділиться на два кроки - Titling і Registration. Titling - це фіксування права власності, робиться одноразово. А реєстрація робиться періодично (раз на 1-3 роки залежно від бажання і ще деяких факторів). Перереєстрацію можна проходити поштою або онлайн, первісні операції лише особисто. Перші операції (як в мене) суміщаються в одній заяві, тут все просто. Машину при візиті ніхто не оглядає.
Перший раз (минулої середи) мені сказали, що все ок, але потрібен сертифікат виробника. В п'ятницю ділер надіслав його і інвойс FedEx'ом. Сів заповнювати вчора форму заяви - там питають продажну ціну і розмір tax. А тут складна структура ціни, то не розбереш сильно, що з них що. Так, є list price, є ціна, за яку мені продають (мені скинули щось із 10 відсотків), є знижка виробника ($500 в моєму випадку). Далі йдуть додатки - dealer processing fee ($562), якийсь дрібний tax (ледь не 2 долари). Це те, що я плачу ділерові. Окремо ще в DMV і в сільраду (county administration).
Написав питання до ділера, вони телефонують, кажуть "краще спитайте в DMV, щоб не помилитися, бо там від цього податок залежить, із цим жартувати не варто". Поки я це з'ясовував, вде було пізно їхати, то я поїхав сьогодні. Приїжджаю, сиджу в черзі. Сидіти і чекати зручно і відносно недовго - пів-години. Для місцевих DMV це довго, в інших час очікування 8-10 хвилин, але їхати до них довше (і за часом і за відстанню), а це в сусідньому селі. Клерки - дві бабульки по 70+ років, решта на 10 віконець -- афроамериканці. Підозрюю, що зарплатня там така, що білі не йдуть.
Підійшов до віконця, потрапив як раз до бабулі. Бабуля в якості клерка нормальна була. Начебто. Бере інвойс, каже "у вас тут немає відмітки, що всю суму сплачено". Я кажу "ну ось машина стоїть, з вікна видно, хто мені її віддасть". А вона мені відказує "я все розумію, але ми маємо бачити відмітку. Їдь до ділера". Робити нема чого, поїхав. У ділера потисли плечима - в них таке ніхто не питав. Але штамп поставили, ще й розписалися. В цей же момент прийшов лист-відповідь від їхнього співробітника із цифрами для форми.
Поїхав назад. Знову сидіти в черзі, щоправда трохи менше по часу. Пощастило - потрапив до тої ж бабульки. Вона взяла всі документи, передивилася, ввела з моєї заяви всі дані в комп'ютер. Зняла копії з інвойса і ще якихось паперів (я їй все пачкою віддавав, тому точно не знаю). Потім питає "а які ви хочете plates (номерні знаки)". А я вже підготовлений, протягую їй окрему заяву на це діло.
Трохи про номери. Тут можна замовити стандартні номери, а можна (а) табличку різного дизайну, і (б) іменні номери. Дизайнів табличок у нас штук 50 (отут можна погратися: http://www.dmv.virginia.gov/vehicles/#plates.asp ), текстові написи обмежені 5-6 символами (алфавітні, амперсанд, риска і пробіл). Кастомна табличка коштує $10-50 (залежно від типу, дизайну тощо) щорічно, кастомний номер - ще $10 щорічно. Ось, заяву я віддав, мені видали тимчасові номери (не іменні), надруковані на пластику, схожому на папір (але то пластик, я перевіряв). Постійні мої номери прийдуть пізніше. Коли прийдуть, покажу, що вибрав. А поки що вільний - тимчасові номери можна вішати вдома. Попередні тимчасові номери мені начепив ділер, вони були дійсні до 6-го січня. Ці дійсні до 14 січня. Сподіваюся, що іменні прийдуть до цього часу, інакше не дуже зрозуміло, як їздити.
При реєстрації сплачується реєстраційний збір - щось на кшталт податку. Мені нарахували біля 4% від ціни автівки. І ще стільки ж (4.65%) -- щорічно в сільраду треба платити. Але все одно виходить набагато дешевше, ніж в Україні.
Про автівку. Я ще в Україні подивлявся на Hyundai Santa Fe (5-місний). Це кращий сімейний автомобіль 2014-го року в США. Машина дійсно цікава і з купою наворотів. Єдиний недолік - в Україну не возять машини з потужними двигунами. В США продають Santa Fe Sport, з двигуном 2.0 Turbo потужністю 265 к.с. . Ось його, ще й з повним приводом і в максимальній комплектації, я і взяв (list price 39К, мені вона коштувала біля 36 + податки). Тут вона вважається дорогою, хоча інші альтернативи (Audi Q5, MB GLA AMG, Buick Enclave) вийшли би під 60К ділерові (+ податки). На дорозі тримається гарно. Оскільки машина не дуже важка (1680 кг проти 1550 кг у моєї київської Audi A5), а двигун ще й потужніший, то розганяється вона досить жваво (і це я її ще не кручу, поки вона на обкатці). Місця в багажнику і в салоні чимало, сидіння зручні (в Land Rover Discovery мені сидіння не сподобалися, наприклад). На замовлення машини майже ніхто не пропонує - бери що постачають. Я цього ділера ще з Києва за місяць до того просив знайти мені червону машину зі світлим салоном і в максимальній комплектації. Слід віддати їм шану, вони шукали. Вони навіть до Пенсильванії дотягнулися і знайшли. Але їм тамтешній ділер її не віддав з якихось причин. Довелося брати Sparkling Silver з темним салоном - що було. Не користуються попитом в них ані червоний колір, ані максимальні комплектації. З корисних речей в машині - side assist, котрого досі немає в Україні (менти не дають дозвіл на використання частот). Реально рятує від сліпих зон, бо в США є вимога, що дзеркала мають бути пласкими, а при таких розкладах мертві зони - величезні.
Взагалі в нашому районі народ їздить на американцях і (більшою мірою) на японських і корейських машинах. Європейців менше. З Європи везуть, схоже, лише VW, Audi і BMW з мерсами. Ширпоріб не везуть. Ще трапляється Jaguar/Land Rover.
В підсумку я бачу, що машина з таким двигуном тут ну ніяк не потрібна - відстані *в нашому селі* невеликі, все поруч. Розігнатися немає, де, толку з потужного двигуна дуже мало - типова малолітражка порається цілком.
Як їздять, якось розповім окремо. Нудно і нецікаво їздять
. До речі, Ауді я так і не зміг забрати із собою в США -- в них тут якісь хитрі вимоги до імпорту автомобілів, і єдина контора, що надає послуги, і котра відгукнулася, виставила мені цінник в 25-40К (!) лише за імпорт (перевезення в контейнері окремо). За такі гроші точно можна було би Audi Q5 придбати, і ще б лишилося. Довелося лишити її в Україні.
Про село.
Я живу в містечку, котре можна порівняти із Бортничами -- прямо за Washington Beltway (до дороги 280 метрів по прямій, але автостраду не чутно *взагалі*: гробова тиша, на відміну від того жаху, що є в Києві), на іншому березі річки Потомак від власне Вашингтону. До Вашингтону чи Александрії (місто на іншому березі від Вашингтону, як Буда і Пешт в Угорщині) можна їздити, якщо потрібно, але реально - непотрібно. *Всі* магазини, присутні в регіоні, є в радіусі 5 миль. Величезний торгівельний центр (молл) - в 15 милях, але там нема чого робити (я на вихідні їздив, дивився -- народу повно, а магазини ті ж, що і всюди). А за молоком чи в перукарню можна пішки сходити -- 15 хвилин до центру містечка. Пабів лише не бачив, а було би цікаво сходити в місцевий пішки.
12.12.2015
14:25
(попередня серія тут)
В основному моя біганина і вирішування початкових проблем завершилися - робочий стіл мені привезли, і я сів працювати. Ще лишилася реєстрація автівки. Поки що підбираємо хвости.
Про картки, чеки і чайові. Банк підтвердив мій Application і видав мені (вже надіслали) кредитну картку. Кредитна картка - це не те, що "кредитна" дебетна картка із лімітом на овердрафт. Це кредитка, в якій баланс здебільшого від'ємний або нульовий (ти винен банку). В неї є ліміт - на скільки банк тебе може прокредитувати в місяць. Мені встановили ліміт в $1000. Не те, щоб мені та кредитка була потрібна, але в ній інша користь - якщо дебетна картка прив'язана до рахунку, і при крадіжці картки можуть вкрасти гроші з рахунку (насправді не можуть -- в мене дебетна картка з нульовою відповідальністю, тобто банк покриває такі втрати), то в випадку кредитки ризикує банк (в певних випадках можна просто відмовитися від операції, а банк вже доводитиме, що вона була авторизована). Також від використання кредитки (і вчасного погашення боргу) росте кредитна історія і зростає credit score.
Ще тут в банку є хитра система -- є checking account (простий поточний рахунок, до нього прив'язана дебетна картка), є savings account (рахунок, на який нараховується якийсь там 1% річних), є рахунок кредитної картки. Я можу в сервісів, що роблять recurrent billing, як то страхова, оператор кабельних мереж тощо, вказати, звідки списувати гроші. Так от я можу вказати дані кредитки або дані рахунку (просто номер рахунку і routing number, аналог українського МФО).
В четвер їздив на консультацію і обід до давнього друга і юриста Дмитра Дубограєва, з котрим ми спілкуємося і працюємо вже здається 15 років. Він люб'язно пригостив мене обідом в тайському ресторанчику, а я звернув увагу на те, як здійснюється оплата. В ресторанах слід залишати чайові - 15-20% від суми рахунку, оскільки це основний (або навіть і єдиний!) дохід офіціянтів. Але як бути, якщо платиш кредиткою, як Дмитро? А дуже просто - написав суму, яку хочеш заплатити, на чеку і розписався. Все. Це потім передається в банк як підтвердження надлишкового списання. В Україні не уявляю як би це працювало.
До речі, в США картки і термінали працюють по-іншому. В більшості місць є лише считувач магнітної стрічки, і лише зараз почали з'являтися чіпи. Paypass'а, як в Україні чи Польщі, тут на картках немає. Щоправда є системи безконтактних платежів - Google Pay, Apple Pay. Там можна платити телефоном із NFC. Але я ще не пробував. Коли платиш карткою зі стрічкою, тебе просять розписатися (або на чеку, або де-інде можна на екрані стілусом чи навіть пальцем). Коли платив чіпом, PIN не питають, але просять показати ID (я закордонний паспорт показую). Тобто пін лише для банкоматів. В будь-якому разі питають останні 4 цифри номеру картки, списуючи їх з картки (або з голосу). Цікаво, що чіпову картку в Україні прокатати не можна, а тут це працює.
Ще мені надіслали номер соціального страхування (SSN). Я подав на нього в п'ятницю, сказали, що буде протягом 2 тижнів. А надіслали вже через 4 робочі дні. Номер важливий саме як номер, картку, на якій його надруковано, рекомендують зберігати в надійному місці (ну я в будинку жив, знаю, де сховати. Номер потрібний для багатьох справ, а головне, що без нього мені не робили медичну страховку.
А ще в четвер надіслали manufacturer's certificate на машину (хоча казали, що лише наступного тижня буде). І двічі різні особи звонили від ділера, питали, чи я всім задоволений.
Взагалі мені подобається місцевий підхід -- будь-які дати призначаються із запасом, а виконується все раніше за обіцяне. Це не лише зручно (гарантує виконання), а й незмінно залишає приємне враження від турботи про тебе.
Більше я поки нікуди не ходив - ледь примушую себе раз на день вийти прогулятися чи проїхатися до магазинів, котрі розташовані в милі від мене. В пустий будинок весь час потрібно щось докуповувати. Взагалі в маленькому місті, як оце в нас (Спрінгфілд - це від Вашинтона на південь, миль з 15 по прямій, але за великим рахунком класика одноповерхової Америки), є чітко окреслені Residential zone і Commercial zone (центр містечка). Якщо тут є десь промислові підприємства, я їх поки що не бачив. В житловій зоні самі житлові будинки і школи. Торгівля, послуги, готелі - все це в Commercial zone. Туди приїхав - і ходиш собі або переїжджаєш з місця на місце. Чому переїджаєш - бо землі багато, всі магазини одно- або двоповерхові, а покупці всі на машинах. тому навіть у нас на селі парковки біля магазинів ввечері де-інде забиті вщент, а займають багато місця. А ще - світлофори мають дуже велиий час очікування (більший ніж в Європі, це точно). Відповідно, поки пройдеш хоча би два квартали, та на кожному світлофорі постоїш по парі хвилин - тьху, краще вже на машині, там хоч сидиш і музика грає.
І на останок про погоду. Надворі сонячно, майже 20 градусів за цельсієм. Я оце сиджу у внутрішньому дворі і смажуся (на шиї опік буде, мабуть) на сонці. Квітнуть квіти (в фейсбук я позавчора постив світлину з-під офіса Дмитра), бігають білки (прямо за моєю спиною), несамовито співають птахи. А ще стрибають, бігають і літають різні комахи. Тому Пушкінові, мабуть, місцева зима би теж не сподобалася.
В основному моя біганина і вирішування початкових проблем завершилися - робочий стіл мені привезли, і я сів працювати. Ще лишилася реєстрація автівки. Поки що підбираємо хвости.
Про картки, чеки і чайові. Банк підтвердив мій Application і видав мені (вже надіслали) кредитну картку. Кредитна картка - це не те, що "кредитна" дебетна картка із лімітом на овердрафт. Це кредитка, в якій баланс здебільшого від'ємний або нульовий (ти винен банку). В неї є ліміт - на скільки банк тебе може прокредитувати в місяць. Мені встановили ліміт в $1000. Не те, щоб мені та кредитка була потрібна, але в ній інша користь - якщо дебетна картка прив'язана до рахунку, і при крадіжці картки можуть вкрасти гроші з рахунку (насправді не можуть -- в мене дебетна картка з нульовою відповідальністю, тобто банк покриває такі втрати), то в випадку кредитки ризикує банк (в певних випадках можна просто відмовитися від операції, а банк вже доводитиме, що вона була авторизована). Також від використання кредитки (і вчасного погашення боргу) росте кредитна історія і зростає credit score.
Ще тут в банку є хитра система -- є checking account (простий поточний рахунок, до нього прив'язана дебетна картка), є savings account (рахунок, на який нараховується якийсь там 1% річних), є рахунок кредитної картки. Я можу в сервісів, що роблять recurrent billing, як то страхова, оператор кабельних мереж тощо, вказати, звідки списувати гроші. Так от я можу вказати дані кредитки або дані рахунку (просто номер рахунку і routing number, аналог українського МФО).
В четвер їздив на консультацію і обід до давнього друга і юриста Дмитра Дубограєва, з котрим ми спілкуємося і працюємо вже здається 15 років. Він люб'язно пригостив мене обідом в тайському ресторанчику, а я звернув увагу на те, як здійснюється оплата. В ресторанах слід залишати чайові - 15-20% від суми рахунку, оскільки це основний (або навіть і єдиний!) дохід офіціянтів. Але як бути, якщо платиш кредиткою, як Дмитро? А дуже просто - написав суму, яку хочеш заплатити, на чеку і розписався. Все. Це потім передається в банк як підтвердження надлишкового списання. В Україні не уявляю як би це працювало.
До речі, в США картки і термінали працюють по-іншому. В більшості місць є лише считувач магнітної стрічки, і лише зараз почали з'являтися чіпи. Paypass'а, як в Україні чи Польщі, тут на картках немає. Щоправда є системи безконтактних платежів - Google Pay, Apple Pay. Там можна платити телефоном із NFC. Але я ще не пробував. Коли платиш карткою зі стрічкою, тебе просять розписатися (або на чеку, або де-інде можна на екрані стілусом чи навіть пальцем). Коли платив чіпом, PIN не питають, але просять показати ID (я закордонний паспорт показую). Тобто пін лише для банкоматів. В будь-якому разі питають останні 4 цифри номеру картки, списуючи їх з картки (або з голосу). Цікаво, що чіпову картку в Україні прокатати не можна, а тут це працює.
Ще мені надіслали номер соціального страхування (SSN). Я подав на нього в п'ятницю, сказали, що буде протягом 2 тижнів. А надіслали вже через 4 робочі дні. Номер важливий саме як номер, картку, на якій його надруковано, рекомендують зберігати в надійному місці (ну я в будинку жив, знаю, де сховати
. Номер потрібний для багатьох справ, а головне, що без нього мені не робили медичну страховку. А ще в четвер надіслали manufacturer's certificate на машину (хоча казали, що лише наступного тижня буде). І двічі різні особи звонили від ділера, питали, чи я всім задоволений.
Взагалі мені подобається місцевий підхід -- будь-які дати призначаються із запасом, а виконується все раніше за обіцяне. Це не лише зручно (гарантує виконання), а й незмінно залишає приємне враження від турботи про тебе.
Більше я поки нікуди не ходив - ледь примушую себе раз на день вийти прогулятися чи проїхатися до магазинів, котрі розташовані в милі від мене. В пустий будинок весь час потрібно щось докуповувати. Взагалі в маленькому місті, як оце в нас (Спрінгфілд - це від Вашинтона на південь, миль з 15 по прямій, але за великим рахунком класика одноповерхової Америки), є чітко окреслені Residential zone і Commercial zone (центр містечка). Якщо тут є десь промислові підприємства, я їх поки що не бачив. В житловій зоні самі житлові будинки і школи. Торгівля, послуги, готелі - все це в Commercial zone. Туди приїхав - і ходиш собі або переїжджаєш з місця на місце. Чому переїджаєш - бо землі багато, всі магазини одно- або двоповерхові, а покупці всі на машинах. тому навіть у нас на селі парковки біля магазинів ввечері де-інде забиті вщент, а займають багато місця. А ще - світлофори мають дуже велиий час очікування (більший ніж в Європі, це точно). Відповідно, поки пройдеш хоча би два квартали, та на кожному світлофорі постоїш по парі хвилин - тьху, краще вже на машині, там хоч сидиш і музика грає.
І на останок про погоду. Надворі сонячно, майже 20 градусів за цельсієм. Я оце сиджу у внутрішньому дворі і смажуся (на шиї опік буде, мабуть) на сонці. Квітнуть квіти (в фейсбук я позавчора постив світлину з-під офіса Дмитра), бігають білки (прямо за моєю спиною), несамовито співають птахи. А ще стрибають, бігають і літають різні комахи. Тому Пушкінові, мабуть, місцева зима би теж не сподобалася.
12.12.2015
11:21
Чергові ватні ідіоти, після того, як їм було відмовлено у використанні наших продуктів:
====
From: Антон Кокарев <kokarev.anton@mail.ru>
...
Извините, почему? Это как-то связано с санкциями? Т.е. Вы меня наказывает за то, что я родился в стране, единственной в мире, которая может дать достойный отпор вооруженным силам США? Если Вы считаете преступлением быть россиянином, то я виновен на все 100%! Мы дошли до Берлина, города с великой историей, дойдем и до Вашингтона - не сомневайтесь. Я Вас на бейсике взламаю, не спасут вас ни нигер на троне, ни санкции.
====
От тому і не продаємо, що неадекватні.
====
From: Антон Кокарев <kokarev.anton@mail.ru>
...
Извините, почему? Это как-то связано с санкциями? Т.е. Вы меня наказывает за то, что я родился в стране, единственной в мире, которая может дать достойный отпор вооруженным силам США? Если Вы считаете преступлением быть россиянином, то я виновен на все 100%! Мы дошли до Берлина, города с великой историей, дойдем и до Вашингтона - не сомневайтесь. Я Вас на бейсике взламаю, не спасут вас ни нигер на троне, ни санкции.
====
От тому і не продаємо, що неадекватні.
09.12.2015
21:48
(попередня серія тут)
В понеділок до мене мали прийти підключати кабельне ТБ і Інтернет від Verizon. Ще на вихідних з'ясувалося, що оператор випадково поставила заявку на наступний понеділок, в грудні, але через рік. Причому через сайт Verizon'а я змінити дату не зміг (AJAX не працював як слід), тому довелося телефонувати голосом. Голосом дівчина перенесла встановлення на наступний день, причому порадувала тим, що можна вибрати, в якій половині дня буде інсталятор (та, що була в п'ятницю, це не пропонувала, сказала "протягом дня").
Оскільки день звільнився, я вирішив поїхати в ділершип забрати автівку. Зателефонував sales manager'у, а той мені у відповідь "скиньте, будь ласка, інформацію про платіж, бо ми чогось грошей не бачимо на рахунку. А як скинете, то можете приїздити забирати". Тобто вони машину віддають і без грошей. Я таки скинув, попросив пошукати. Гроші знайшлися. Той же sales manager спитав, як я буду діставатися ділершипа і запропонував (!) забрати мене з дому. На що я погодився - біля 20 км (ногами не дійдеш), а Uber вивчати не хотілося. Отже він мене забрав, і ми поїхали в ділершип.
Всі документи вже були мені видані на руки ще в четвер, тому забирання становило лише інструктаж по функціях автівки і перегляд комплектності мануалів. Sales manager мені 10 хвилин розповідав про всі кнопки і важелі на панелі керування (типу я сам цього не знаю, але він має це робити), потім видав checklist і роздруківку, як відповідати на лист, котрий прийде невдовзі після придбання, і в якому проситимуть оцінити роботу ділера. Розруківка не для того, щоб полестити ділерові, а для того, що якщо відповісти якось не так, то доведеться слухати цю 10-хвилинну лекцію заново. А чекліст для того, щоб я переконався, що мені все розповіли. Слід сказати, що скільки ми машин в Києві купували (4 нових), жодного разу такого сервісу не бачили (лише один раз з Віпоса, коли я Ауді купував, приїздили до нас додому щоб дружина підписала якісь папери, але вона тоді саме народила, і виїхати просто не могла, а їм потрібен був підпис).
Машину видали з повним баком (дрібниця, але дуже зручно, що можна їхати у справах, а не шукати заправку, як в Києві, де видають машини з бензином так щоб до заправки доїхати, і не більше). Аптечка була в комплекті, але в США вона не обов'язкова. Також немає вимоги про вогнегасник, трикутник, світловідбивні жилети, і що ми там ще маємо возити. От в цьому я як раз за європейські вимоги (я ще колись напишу про особливості руху в США, це окрема історія), аніж за американське, прямо скажемо, розгільдяйство.
З місцевих цікавинок, що їх ставлять в машини для США -- тріальна підписка на супутникове радіо XM, а також навігація, на якій розмічені навіть рядки на парковках біля супермаркетів. Щоправда, в гугля теж мапа по США детальна, але все одно приємно. Ще в дзеркало вбудовані кнопки для керування гаражними дверима. Теж дуже зручно, не треба тягати пульти, котрі періодично губляться. Так, пульт від гаражу в будинку, де я живу, попередні винаймачі десь про...ли.
Отже, машину я забрав і поїхав в магазин. Я там за вихідні примітив недорогі стільці (2 шт. в комплекті, збирати самому). А в мене ще й знайшовся купон на 15% знижку. Як раз машиною можна було ці стільці забрати. Придбав, зекономив $15. Приїхав додому збирати -- один зі стільців з поламаною ніжкою. Поїхав назад міняти. Взяли без проблем, навіть не дивилися. Спитали, чи я хочу гроші чи іншу коробку. Я сказав, що коробку, пішов взяв її в залі, і за 10 хвилин проблему було вирішено. А стільці неймовірно якісні і солідні. І недорогі (майже врубєль). Навіть не знаю, як в тій коробці брак опинився.
У вівторок в мене було підключення інтернету і ТБ. Приїхав моторний і привітний хлопець, білий (чому згадую, - тому що в моєму районі побачити caucasian це велика рідкість). Провозився він, щоправда, понад дві години, але він міняв стару коробку якусь на нову, перетягував кабелі тощо. Взагалі вибору кабельного тут немає -- що протягнули, те і підключаєш. Це в місті можна на багатоповерхівку протягнути кабелі від кількох компаній, а тут всі будинки приватні, і тягнути кабелі до кожного невигідно. Але інтернет жвавий - я підключив 100мбіт, можна було і більше, але мені не треба (принаймні поки що).
Поки хлопець підключав кабельне, мені попривозили кілька коробок з меблями. Тут більшість меблів продається розібраними і запакованими в коробках. До того ж, доставляються вони curbside -- машина звантажує з кузова, і добре якщо дотягнуть під двері (зазвичай метрів 10-15). А то і на узбіччі поставлять і все, тягни далі як хочеш. Коробка - штука важка. Я вже згадував, що ліжко мені мають привезти теж розібраним, але там одна з частин - понад 40 кг важить. То мені підказали поїхати купити возика спецального, щоб затягти меблі в гараж. Поїхав. В Home Depot (на кшталт нашого Епіцентру, хоча трохи менше) возиків цих - на будь-який смак. Шкода, що я в Києві такого не бачив ніколи (а я по Епіцентру з Леруа Мерленом налазився досхочу). Вже опробував цю тачку на тумбі під ТБ (розібраній, в коробці). А робочий стіл свій я докантував від вантажівки до будинку ще зранку, без тачки, а після обіду вже його збирав.
Сьогодні вирішив прокотитися в DMV, спробувати зареєструвати машину. Річ у тім, що ділери чомусь були впевнені, що мені потрібні місцеві водійські права, щоб зареєструвати машину, і, відповідно, самі її реєструвати не взялися. Їдь, мовляв, сам розбирайся. Ну ок ... Приїхав - все аналогічно відділу соцзахисту. Одна черга до information desk, де сидить тітонька і робить попередній перегляд принесених документів. Далі вона видає талончик, з котрим сидиш (місць для сидіння більше, аніж відвідувачів) і чекаєш, поки тебе приймуть. В мене до талончика не дійшло -- хоча можна зареєструвати автівку і без прав і без SSN'а (його ще коли пришлють), але потрібен якийсь-там сертифікат, котрого мені ділер не дав. Довелося їхати додому і телефонувати ділерові (все тому ж sales manager'у, я про нього колись окремо розповім, цікавий дядько). Сертифікат мені мають надіслати додому аж із Кореї. Це станеться наступного тижня. А в мене, гм, 30 днів на реєстрацію автівки.
Про реєстрацію розповім, коли пройду її. Ще тут можна індивідуальні номери замовляти, але про це теж згодом, як дійду до них (я замовлятиму собі, це тут копійки коштує).
В понеділок до мене мали прийти підключати кабельне ТБ і Інтернет від Verizon. Ще на вихідних з'ясувалося, що оператор випадково поставила заявку на наступний понеділок, в грудні, але через рік. Причому через сайт Verizon'а я змінити дату не зміг (AJAX не працював як слід), тому довелося телефонувати голосом. Голосом дівчина перенесла встановлення на наступний день, причому порадувала тим, що можна вибрати, в якій половині дня буде інсталятор (та, що була в п'ятницю, це не пропонувала, сказала "протягом дня").
Оскільки день звільнився, я вирішив поїхати в ділершип забрати автівку. Зателефонував sales manager'у, а той мені у відповідь "скиньте, будь ласка, інформацію про платіж, бо ми чогось грошей не бачимо на рахунку. А як скинете, то можете приїздити забирати". Тобто вони машину віддають і без грошей
. Я таки скинув, попросив пошукати. Гроші знайшлися. Той же sales manager спитав, як я буду діставатися ділершипа і запропонував (!) забрати мене з дому. На що я погодився - біля 20 км (ногами не дійдеш), а Uber вивчати не хотілося. Отже він мене забрав, і ми поїхали в ділершип.Всі документи вже були мені видані на руки ще в четвер, тому забирання становило лише інструктаж по функціях автівки і перегляд комплектності мануалів. Sales manager мені 10 хвилин розповідав про всі кнопки і важелі на панелі керування (типу я сам цього не знаю, але він має це робити), потім видав checklist і роздруківку, як відповідати на лист, котрий прийде невдовзі після придбання, і в якому проситимуть оцінити роботу ділера. Розруківка не для того, щоб полестити ділерові, а для того, що якщо відповісти якось не так, то доведеться слухати цю 10-хвилинну лекцію заново. А чекліст для того, щоб я переконався, що мені все розповіли. Слід сказати, що скільки ми машин в Києві купували (4 нових), жодного разу такого сервісу не бачили (лише один раз з Віпоса, коли я Ауді купував, приїздили до нас додому щоб дружина підписала якісь папери, але вона тоді саме народила, і виїхати просто не могла, а їм потрібен був підпис).
Машину видали з повним баком (дрібниця, але дуже зручно, що можна їхати у справах, а не шукати заправку, як в Києві, де видають машини з бензином так щоб до заправки доїхати, і не більше). Аптечка була в комплекті, але в США вона не обов'язкова. Також немає вимоги про вогнегасник, трикутник, світловідбивні жилети, і що ми там ще маємо возити. От в цьому я як раз за європейські вимоги (я ще колись напишу про особливості руху в США, це окрема історія), аніж за американське, прямо скажемо, розгільдяйство.
З місцевих цікавинок, що їх ставлять в машини для США -- тріальна підписка на супутникове радіо XM, а також навігація, на якій розмічені навіть рядки на парковках біля супермаркетів. Щоправда, в гугля теж мапа по США детальна, але все одно приємно
. Ще в дзеркало вбудовані кнопки для керування гаражними дверима. Теж дуже зручно, не треба тягати пульти, котрі періодично губляться. Так, пульт від гаражу в будинку, де я живу, попередні винаймачі десь про...ли. Отже, машину я забрав і поїхав в магазин. Я там за вихідні примітив недорогі стільці (2 шт. в комплекті, збирати самому). А в мене ще й знайшовся купон на 15% знижку. Як раз машиною можна було ці стільці забрати. Придбав, зекономив $15. Приїхав додому збирати -- один зі стільців з поламаною ніжкою. Поїхав назад міняти. Взяли без проблем, навіть не дивилися. Спитали, чи я хочу гроші чи іншу коробку. Я сказав, що коробку, пішов взяв її в залі, і за 10 хвилин проблему було вирішено. А стільці неймовірно якісні і солідні. І недорогі (майже врубєль). Навіть не знаю, як в тій коробці брак опинився.
У вівторок в мене було підключення інтернету і ТБ. Приїхав моторний і привітний хлопець, білий (чому згадую, - тому що в моєму районі побачити caucasian це велика рідкість). Провозився він, щоправда, понад дві години, але він міняв стару коробку якусь на нову, перетягував кабелі тощо. Взагалі вибору кабельного тут немає -- що протягнули, те і підключаєш. Це в місті можна на багатоповерхівку протягнути кабелі від кількох компаній, а тут всі будинки приватні, і тягнути кабелі до кожного невигідно. Але інтернет жвавий - я підключив 100мбіт, можна було і більше, але мені не треба (принаймні поки що).
Поки хлопець підключав кабельне, мені попривозили кілька коробок з меблями. Тут більшість меблів продається розібраними і запакованими в коробках. До того ж, доставляються вони curbside -- машина звантажує з кузова, і добре якщо дотягнуть під двері (зазвичай метрів 10-15). А то і на узбіччі поставлять і все, тягни далі як хочеш. Коробка - штука важка. Я вже згадував, що ліжко мені мають привезти теж розібраним, але там одна з частин - понад 40 кг важить. То мені підказали поїхати купити возика спецального, щоб затягти меблі в гараж. Поїхав. В Home Depot (на кшталт нашого Епіцентру, хоча трохи менше) возиків цих - на будь-який смак. Шкода, що я в Києві такого не бачив ніколи (а я по Епіцентру з Леруа Мерленом налазився досхочу). Вже опробував цю тачку на тумбі під ТБ (розібраній, в коробці). А робочий стіл свій я докантував від вантажівки до будинку ще зранку, без тачки, а після обіду вже його збирав.
Сьогодні вирішив прокотитися в DMV, спробувати зареєструвати машину. Річ у тім, що ділери чомусь були впевнені, що мені потрібні місцеві водійські права, щоб зареєструвати машину, і, відповідно, самі її реєструвати не взялися. Їдь, мовляв, сам розбирайся. Ну ок ... Приїхав - все аналогічно відділу соцзахисту. Одна черга до information desk, де сидить тітонька і робить попередній перегляд принесених документів. Далі вона видає талончик, з котрим сидиш (місць для сидіння більше, аніж відвідувачів) і чекаєш, поки тебе приймуть. В мене до талончика не дійшло -- хоча можна зареєструвати автівку і без прав і без SSN'а (його ще коли пришлють), але потрібен якийсь-там сертифікат, котрого мені ділер не дав. Довелося їхати додому і телефонувати ділерові (все тому ж sales manager'у, я про нього колись окремо розповім, цікавий дядько). Сертифікат мені мають надіслати додому аж із Кореї. Це станеться наступного тижня. А в мене, гм, 30 днів на реєстрацію автівки.
Про реєстрацію розповім, коли пройду її. Ще тут можна індивідуальні номери замовляти, але про це теж згодом, як дійду до них (я замовлятиму собі, це тут копійки коштує).
07.12.2015
22:03
(попередня серія тут)
В п'ятницю в мене був похід в місцевий відділ соцзабезпечення з метою замовлення SSN. Social Security Number - це такий унікальний і секретний код, котрий потрібно замовляти особисто і він дається лише легальним імігрантам і тимчасовим працівникам. Код друкується на пластиковій картці, котру потрібно зберігати в надійному місці. Сам код питають в державних установах (наприклад при реєстрації автомобіля) і деякі комерційні організації (наприклад, його питав провайдер кабельних мереж при замовленні підключення, але можна було і без нього).
Осередок соц.забезпечення на якихось складах, але всередині все охайно. Черга на 20 осіб до дівчини, що видає талончики в електронну чергу. Отакий хитрий сервіс. Посидів я там (в цій черзі, а потім вже в електронній з годину. Місця для сидіння повно. Кругом мене самі мігранти і інваліди-пенсіонери. Отримувати новий код я мабуть єдиний був.
Все дуже ввічливо і чемно. Зайвих питань не ставили, десять підтверджень адреси не вимагали (власне, не перевіряли жодної). SSN прийде поштою за 2 тижні. Попередили, щоб на поштовій скринці було моє прізвище, бо інакше поштальйон не кине пакунок. Отака безпека в них.
Після SSN'у заїхав в черговий торгівельний осередок, познайомився із супермаркетом східної їжі. Вражає. Є безліч такого, чого я і не чув і не нюхав. Є й таке, що нюхати не можна, тому його продають мороженим, щоб не смерділо. Це я про сумнозвісні дуріани, якщо що.
А коли вийшов із супермаркету, побачив, що автівку (орендовану) добряче потерли. Власне, я лише сліди побачив, але дедуктивним методом дійшов висновку, що сам я не міг її так потерти. Це якась зараза так криво паркувалася. Всю задню ліву частину від дверей до задньої площини бампера під фарбування.
Робити нема чого - поїхав в Avis питати, що робити. Сказали - "тобі завтра здавати? Не переймайся, завтра приїдеш, заповниш форму і все".
Тоді вирішив з'їздити за 30 км подивитися меблі - скзаали, що там непогане меблеве містечко.
Ну, що сказати - на Арвароху мабуть теж такі меблі продають. А дивани - на Уандуку. Одним словом, інший континент - інші традиції. Загальна тенденція - "закос під класику". В Європі дизайнерські школи працюють, щось вигадують. А тут цим ніхто не переймається. Можна подивитися, як виглядає побутова і кухонна техніка - такий дизайн років якщо не з 30-х, то з 50-х точно лишився.
В суботу я поїхав зранку знову в Avis здавати автівку. Чоловік сходив (сам), оглянув машину, по суті пошкоджень нічого не сказав. В машині лежала форма (бланк), котрий я і заповнив для страхової. В формі були дані про мене і опис ситуації. Написав, як було. Чоловік сказав "добре, що в тебе повна страховка" (як я згадував, мені її порадили ще в JFK, коли я брав машину). Питань до мене виникнути не повинно.
Оскільки машину я здав, а свою забирати було лише в понеділок (сьогодні), то всі вихідні я провів лежачи на своєму надувному матрасі і видивляючися меблі і приладдя для дому в інтернеті. В результаті потрібні меблі були замовлені через амазон крім ліжка -- знайдене ліжко доставляють лише до узбіччя біля дому, і я тепер буду вирішувати проблему, як затягнути пакунок (найважча частина біля 40 кг) в будинок. До речі, продавець ліжка розписав мені габарити і вагу кожної з чотирьох частин пакунку, щоб я міг зрозуміти, як мені бути. Бо в будинок вони з кихось міркувань не заносять, а ліжко що я вибрав - одне (і до речі в Києві 6 років тому ми заплатили за аналогічне в 3 рази дорожче!).
Оскільки треба щось попоїсти хоч раз на день (тут такі порції, що я снідаю зранку вдома, а потім о 3 дня обідаю в швидкожерці і мені досить), то довелося ходити ногами в центр містечка. Тут недалеко - біля півтора кілометрів. Як раз вистачає, щоб прогулятися.
Тротуари тут є, хоча дуже вузькі. Переходити дорогу можна на перехрестях, як і в нас. Народ переходить і просто так, не сильно переймаючися. Але тут ще район такий - біля 60% латинос. Ближче до центру є світлофори для пішоходів, але вони вмикаються на зелений лише при натисненні кнопки. Кнопка розташована не так як в нас, а паралельно маршруту. І коли на хрестовому перехресті висить дві кнопки на стовпі, то натискати треба не ту, що дивиться на перехід, а другу. Я спершу не міг зрозуміти, хоча там табличка з поясненням прямо над кнопкою, але хто ж їх читає.
Харчування в швидкожерках -- $10-15, але порції дуже великі. Середня склянка для напою - мабуть більша за пів-літра. Боюся спитати, що ж в них тоді велика порція. Я намагаюся їсти за $8-9, це зазвичай трохи менші порції, бо великі в мене підшлункова не витримує потім.
В американські заклади я принципово не ходжу, бо вони всі бутербродні. Ходжу в східні - там і смачно і цікаво. Вчора, наприклад, зайшов в кафе ефіопське. Діалог далі мене вразив. Власниця чи менеджер, не знаю, на питання "у вас є що поїсти" (справа була о 5 вечора в неділю - могло й не бути) відповіла "зараз повара немає, вам, мабуть сендвіч, то його ми не зробимо". Я аж образився. Кажу "я з Європи, дайте мені вашу, ефіопську, їжу". Принесли миску (велику) тушкованої яловичини в гострому соусі і трохи домашнього сиру (він в ефіопів такий же, як в Україні, тільки солонуватий - додали сіль). М'ясо з миски слід викладати на аркуш губчастого тіста (ну реально як поролон з великими порами!), а потім від другого аркуша такого ж тіста відривати шматки і ними брати м'ясо чи сир. Таким чином виходить страва з цього хлібу і м'яса. Але хліб зайвий в сенсі, що його багато - я і так залишив більшу частину хлібу, бо не було, куди їсти. Так мені запропонували із собою покласти. Але я відмовився - поролоновий хліб за смаком мені не дуже сподобався, а м'ясо я вже з'їв. Але при мені народ приходив і масово купував цей хліб.
Корейська швидкожерка була дуже смачною, китайська теж. Якась арабська з кебапами - один раз їв, м'ясо із салатом за $9, дуже смачно, але порція невеличка - у китайців з корейцями більше. Ще в нашому моллі (це такий торгівельний майданчик з парковкою і кількома десятками магазинів і сервісів на одному поверсі з окремими входами, що виходять переважно в бік парковки) є швидкожерка смаженої в сухарях їжі (це там напої по пів-літра і більше). За $9.65 можна наїстися наприклад креветками та/або рибою в паніровці. На додаток подадуть ще side dish на вибір (рис, фрі, квасоля, ще щось... ) і напій. Дешево і дуже нажористо, тому там обідають громадяни і, скажімо так, з невисоким доходом.
В тому ж молі є окрема благодійна їдальня. Причому їдять там начебто пристойні на вигляд люди. Як воно працює і за яким принципом їх приймають, не знаю. Може на food stamps якось - треба буде зайти подивитися детальніше заради цікавості.
А сьогодні в мене було забирання машини і пара чергових пригод. Але про них напишу вже завтра.
В п'ятницю в мене був похід в місцевий відділ соцзабезпечення з метою замовлення SSN. Social Security Number - це такий унікальний і секретний код, котрий потрібно замовляти особисто і він дається лише легальним імігрантам і тимчасовим працівникам. Код друкується на пластиковій картці, котру потрібно зберігати в надійному місці. Сам код питають в державних установах (наприклад при реєстрації автомобіля) і деякі комерційні організації (наприклад, його питав провайдер кабельних мереж при замовленні підключення, але можна було і без нього).
Осередок соц.забезпечення на якихось складах, але всередині все охайно. Черга на 20 осіб до дівчини, що видає талончики в електронну чергу. Отакий хитрий сервіс
. Посидів я там (в цій черзі, а потім вже в електронній з годину. Місця для сидіння повно. Кругом мене самі мігранти і інваліди-пенсіонери. Отримувати новий код я мабуть єдиний був. Все дуже ввічливо і чемно. Зайвих питань не ставили, десять підтверджень адреси не вимагали (власне, не перевіряли жодної). SSN прийде поштою за 2 тижні. Попередили, щоб на поштовій скринці було моє прізвище, бо інакше поштальйон не кине пакунок. Отака безпека в них
. Після SSN'у заїхав в черговий торгівельний осередок, познайомився із супермаркетом східної їжі. Вражає. Є безліч такого, чого я і не чув і не нюхав. Є й таке, що нюхати не можна, тому його продають мороженим, щоб не смерділо. Це я про сумнозвісні дуріани, якщо що.
А коли вийшов із супермаркету, побачив, що автівку (орендовану) добряче потерли. Власне, я лише сліди побачив, але дедуктивним методом дійшов висновку, що сам я не міг її так потерти. Це якась зараза так криво паркувалася. Всю задню ліву частину від дверей до задньої площини бампера під фарбування.
Робити нема чого - поїхав в Avis питати, що робити. Сказали - "тобі завтра здавати? Не переймайся, завтра приїдеш, заповниш форму і все".
Тоді вирішив з'їздити за 30 км подивитися меблі - скзаали, що там непогане меблеве містечко.
Ну, що сказати - на Арвароху мабуть теж такі меблі продають. А дивани - на Уандуку. Одним словом, інший континент - інші традиції. Загальна тенденція - "закос під класику". В Європі дизайнерські школи працюють, щось вигадують. А тут цим ніхто не переймається. Можна подивитися, як виглядає побутова і кухонна техніка - такий дизайн років якщо не з 30-х, то з 50-х точно лишився.
В суботу я поїхав зранку знову в Avis здавати автівку. Чоловік сходив (сам), оглянув машину, по суті пошкоджень нічого не сказав. В машині лежала форма (бланк), котрий я і заповнив для страхової. В формі були дані про мене і опис ситуації. Написав, як було. Чоловік сказав "добре, що в тебе повна страховка" (як я згадував, мені її порадили ще в JFK, коли я брав машину). Питань до мене виникнути не повинно.
Оскільки машину я здав, а свою забирати було лише в понеділок (сьогодні), то всі вихідні я провів лежачи на своєму надувному матрасі і видивляючися меблі і приладдя для дому в інтернеті. В результаті потрібні меблі були замовлені через амазон крім ліжка -- знайдене ліжко доставляють лише до узбіччя біля дому, і я тепер буду вирішувати проблему, як затягнути пакунок (найважча частина біля 40 кг) в будинок. До речі, продавець ліжка розписав мені габарити і вагу кожної з чотирьох частин пакунку, щоб я міг зрозуміти, як мені бути. Бо в будинок вони з кихось міркувань не заносять, а ліжко що я вибрав - одне (і до речі в Києві 6 років тому ми заплатили за аналогічне в 3 рази дорожче!).
Оскільки треба щось попоїсти хоч раз на день (тут такі порції, що я снідаю зранку вдома, а потім о 3 дня обідаю в швидкожерці і мені досить), то довелося ходити ногами в центр містечка. Тут недалеко - біля півтора кілометрів. Як раз вистачає, щоб прогулятися.
Тротуари тут є, хоча дуже вузькі. Переходити дорогу можна на перехрестях, як і в нас. Народ переходить і просто так, не сильно переймаючися. Але тут ще район такий - біля 60% латинос. Ближче до центру є світлофори для пішоходів, але вони вмикаються на зелений лише при натисненні кнопки. Кнопка розташована не так як в нас, а паралельно маршруту. І коли на хрестовому перехресті висить дві кнопки на стовпі, то натискати треба не ту, що дивиться на перехід, а другу. Я спершу не міг зрозуміти, хоча там табличка з поясненням прямо над кнопкою, але хто ж їх читає
.Харчування в швидкожерках -- $10-15, але порції дуже великі. Середня склянка для напою - мабуть більша за пів-літра. Боюся спитати, що ж в них тоді велика порція. Я намагаюся їсти за $8-9, це зазвичай трохи менші порції, бо великі в мене підшлункова не витримує потім.
В американські заклади я принципово не ходжу, бо вони всі бутербродні. Ходжу в східні - там і смачно і цікаво. Вчора, наприклад, зайшов в кафе ефіопське. Діалог далі мене вразив. Власниця чи менеджер, не знаю, на питання "у вас є що поїсти" (справа була о 5 вечора в неділю - могло й не бути) відповіла "зараз повара немає, вам, мабуть сендвіч, то його ми не зробимо". Я аж образився. Кажу "я з Європи, дайте мені вашу, ефіопську, їжу". Принесли миску (велику) тушкованої яловичини в гострому соусі і трохи домашнього сиру (він в ефіопів такий же, як в Україні, тільки солонуватий - додали сіль). М'ясо з миски слід викладати на аркуш губчастого тіста (ну реально як поролон з великими порами!), а потім від другого аркуша такого ж тіста відривати шматки і ними брати м'ясо чи сир. Таким чином виходить страва з цього хлібу і м'яса. Але хліб зайвий в сенсі, що його багато - я і так залишив більшу частину хлібу, бо не було, куди їсти. Так мені запропонували із собою покласти. Але я відмовився - поролоновий хліб за смаком мені не дуже сподобався, а м'ясо я вже з'їв. Але при мені народ приходив і масово купував цей хліб.
Корейська швидкожерка була дуже смачною, китайська теж. Якась арабська з кебапами - один раз їв, м'ясо із салатом за $9, дуже смачно, але порція невеличка - у китайців з корейцями більше. Ще в нашому моллі (це такий торгівельний майданчик з парковкою і кількома десятками магазинів і сервісів на одному поверсі з окремими входами, що виходять переважно в бік парковки) є швидкожерка смаженої в сухарях їжі (це там напої по пів-літра і більше). За $9.65 можна наїстися наприклад креветками та/або рибою в паніровці. На додаток подадуть ще side dish на вибір (рис, фрі, квасоля, ще щось... ) і напій. Дешево і дуже нажористо, тому там обідають громадяни і, скажімо так, з невисоким доходом.
В тому ж молі є окрема благодійна їдальня. Причому їдять там начебто пристойні на вигляд люди. Як воно працює і за яким принципом їх приймають, не знаю. Може на food stamps якось - треба буде зайти подивитися детальніше заради цікавості.
А сьогодні в мене було забирання машини і пара чергових пригод. Але про них напишу вже завтра.
06.12.2015
20:22
(початок тут)
Другий день почався зі сніданку в готелі. Я був вражений - ми бачили гірші сніданки в Європі, але то були 3-зіркові готелі в странах східної Європи. Для 4-х зірок сніданок нікуди не годився ...
Але ок. Поїхали додому. Варто сказати, що із житлом мені дуже пощастило. Зазвичай житло для мігрантів - це перший дуже великий головний біль, оскільки без кредитної історії і SSN номеру житло так не здадуть, та й розходиться воно швидко. А з собакою - це взагалі буде майже неможливо знайти. Але на моє щастя моя юрист як раз здавала свій будинок в той самий день, як я сказав, що маю його шукати. Тому вона мені цей будинок здала (щоправда, з оплатою з моменту запиту, всередині жовтня, тобто я півтора місяці платив без проживання).
Отже, будинок. За помірну, але не низьку ціну ми отримали типовий будинок з 3-х спалень, вітальні і напівпідвального приміщення, котре в принципі можна вважати четвертою спальнею, але я там мабуть кабінет облаштую. Два санвузли - обидва дуже маленькі. В одному ванна, в іншому стаціонарна душова. Змішувачі роздільні, як в Англії. Стіни фарбовані, підлога - паркет, лакований чи фарбований, не дуже зрозуміло (мені було сказано, що він фарбований, але я то бачу, що це лак. Стелі низенькі, освітлення центральними люстрами. Гараж на одну машину є.
Якщо хто переїздить з квартири, тому будинок буде за щастя. Мене ж при згадуванні того, як все продумано в мене в київському будинку, щоразу стає погано. Якщо жити в США (хто знає, як життя повернеться -- 10 років тому я черговий раз свідомо відмовився їхати з України), то потрібно будувати свій будинок під свої потреби.
Будинки тут здаються з вбудованою технікою і кухнею, але без меблів. Я якось звик до мебльованих приміщень, тому зараз бігати купувати меблі - справа не дуже весела, особливо без машини. Сплю поки що на люб'язно наданому надувному матрасі. Але може це і правильно насправді -- коли збираєшся жити кілька років і переїздиш з місця на місце, то краще, звичайно, возити меблі за собою, ті, до котрих звик.
Опалення повітряне (!). Це халепа конкретна, оскільки таке опалення сушить повітря і не дає рівномірного прогріву. Але як я розумію, ця ж система влітку працює на кондиціонування. І в цьому випадку така комбінована система має великий сенс в місцевих умовах. Ну і, як кажуть, скільки тої зими -- зараз на вулиці +10 за цельсієм і сонце (ну, зараз ніч, але вдень було.
Отже приїхав я додому, подивився і поїхав в ділершип.
Я ще з Києва зв'язувався із ділершипом, щоб вони знайшли мені машину таку, як я хочу. Коли приїхав, з ділершипа написали, що машина є, але треба завдаток привезти. Я його повіз ... Привіз, а мене порадували, що знайдену для мене в іншому штаті машину тамтешній ділер їм не віддав. Тому доведеться брати інший колір (дружина хотіла як завжди червону, а довелося брати сріблясту). Оплата wire'ом, написали мені документи на машину, і порадили, до якого страховика телефонувати. Але сказали, що машину можна зареєструвати лише маючи місцеве водійське посвідчення. Так це чи не так, мені поки що з'ясувати не вдалося. В п'ятницю я подався на SSN, котрий необхідний для реєстрації (ну,можна і без нього начебто, але краще дочекатися). Коли отримаю SSN, одразу поїду, спробую зареєструвати машину.
Після ділершипу поїхав по магазинах. Магазини - то моє кохання. В кожної культури свої харчові традиції. В Східній Європі - одні, в Німеччині другі, в UK треті, в Іспанії четверті. В США вони сумні. Але про магазини я напишу окремо, бо це зовсім інша кільтура і інші харчові звички, там писати можна багато.
На третій день поїхав в гості (туди, де зареєстрована наша компанія ARoglyph). Там же допомогли відкрити рахунок в банку. Теж кажуть, що для мігрантів це може бути проблемою, але оскільки йшли "всі свої", то мені і дебітну карту видали, і рахунки потрібні відкрили, і запропонували apply for credit card. Сказали, що карту можуть і не дати, але запитати ніколи не завадить. Запитали. Річ у тім, що тутешня credit card - це не те, що в Україні називають "кредиткою" (в нас швидше дебітні карти).
Банк - Bank of America. Хтось його не любить, але їхній офіс мені сподобався, а їхній додаток для андроіда цілком ожна використовувати - він набагато зручніший за Privat24. Згодиться. Туди ж підключаються інвестиційні рахунки для тих, хто любить погратися з акціями.
Ще за третій день я (ще зранку) телефоном придбав страховку на автівку (про це теж окремо - ціни кінські, але залежать від відповідальності, а не від вартості автівки) і замовив підключення кабельного ТБ і інтернету. ТБ потрібно для вивчення мови дітьми і дружиною, а не для перегляду фільмів. Ці клоуни помилилися і призначили інсталяцію на понеділок ... через рік. Зараз намагаюся виправити помилку через сайт, поки що безуспішно.
Другий день почався зі сніданку в готелі. Я був вражений - ми бачили гірші сніданки в Європі, але то були 3-зіркові готелі в странах східної Європи. Для 4-х зірок сніданок нікуди не годився ...
Але ок. Поїхали додому. Варто сказати, що із житлом мені дуже пощастило. Зазвичай житло для мігрантів - це перший дуже великий головний біль, оскільки без кредитної історії і SSN номеру житло так не здадуть, та й розходиться воно швидко. А з собакою - це взагалі буде майже неможливо знайти. Але на моє щастя моя юрист як раз здавала свій будинок в той самий день, як я сказав, що маю його шукати. Тому вона мені цей будинок здала (щоправда, з оплатою з моменту запиту, всередині жовтня, тобто я півтора місяці платив без проживання).
Отже, будинок. За помірну, але не низьку ціну ми отримали типовий будинок з 3-х спалень, вітальні і напівпідвального приміщення, котре в принципі можна вважати четвертою спальнею, але я там мабуть кабінет облаштую. Два санвузли - обидва дуже маленькі. В одному ванна, в іншому стаціонарна душова. Змішувачі роздільні, як в Англії. Стіни фарбовані, підлога - паркет, лакований чи фарбований, не дуже зрозуміло (мені було сказано, що він фарбований, але я то бачу, що це лак
. Стелі низенькі, освітлення центральними люстрами. Гараж на одну машину є. Якщо хто переїздить з квартири, тому будинок буде за щастя. Мене ж при згадуванні того, як все продумано в мене в київському будинку, щоразу стає погано. Якщо жити в США (хто знає, як життя повернеться -- 10 років тому я черговий раз свідомо відмовився їхати з України), то потрібно будувати свій будинок під свої потреби.
Будинки тут здаються з вбудованою технікою і кухнею, але без меблів. Я якось звик до мебльованих приміщень, тому зараз бігати купувати меблі - справа не дуже весела, особливо без машини. Сплю поки що на люб'язно наданому надувному матрасі. Але може це і правильно насправді -- коли збираєшся жити кілька років і переїздиш з місця на місце, то краще, звичайно, возити меблі за собою, ті, до котрих звик.
Опалення повітряне (!). Це халепа конкретна, оскільки таке опалення сушить повітря і не дає рівномірного прогріву. Але як я розумію, ця ж система влітку працює на кондиціонування. І в цьому випадку така комбінована система має великий сенс в місцевих умовах. Ну і, як кажуть, скільки тої зими -- зараз на вулиці +10 за цельсієм і сонце (ну, зараз ніч, але вдень було
. Отже приїхав я додому, подивився і поїхав в ділершип.
Я ще з Києва зв'язувався із ділершипом, щоб вони знайшли мені машину таку, як я хочу. Коли приїхав, з ділершипа написали, що машина є, але треба завдаток привезти. Я його повіз ... Привіз, а мене порадували, що знайдену для мене в іншому штаті машину тамтешній ділер їм не віддав. Тому доведеться брати інший колір (дружина хотіла як завжди червону, а довелося брати сріблясту). Оплата wire'ом, написали мені документи на машину, і порадили, до якого страховика телефонувати. Але сказали, що машину можна зареєструвати лише маючи місцеве водійське посвідчення. Так це чи не так, мені поки що з'ясувати не вдалося. В п'ятницю я подався на SSN, котрий необхідний для реєстрації (ну,можна і без нього начебто, але краще дочекатися). Коли отримаю SSN, одразу поїду, спробую зареєструвати машину.
Після ділершипу поїхав по магазинах. Магазини - то моє кохання. В кожної культури свої харчові традиції. В Східній Європі - одні, в Німеччині другі, в UK треті, в Іспанії четверті. В США вони сумні. Але про магазини я напишу окремо, бо це зовсім інша кільтура і інші харчові звички, там писати можна багато.
На третій день поїхав в гості (туди, де зареєстрована наша компанія ARoglyph). Там же допомогли відкрити рахунок в банку. Теж кажуть, що для мігрантів це може бути проблемою, але оскільки йшли "всі свої", то мені і дебітну карту видали, і рахунки потрібні відкрили, і запропонували apply for credit card. Сказали, що карту можуть і не дати, але запитати ніколи не завадить. Запитали. Річ у тім, що тутешня credit card - це не те, що в Україні називають "кредиткою" (в нас швидше дебітні карти).
Банк - Bank of America. Хтось його не любить, але їхній офіс мені сподобався, а їхній додаток для андроіда цілком ожна використовувати - він набагато зручніший за Privat24. Згодиться. Туди ж підключаються інвестиційні рахунки для тих, хто любить погратися з акціями.
Ще за третій день я (ще зранку) телефоном придбав страховку на автівку (про це теж окремо - ціни кінські, але залежать від відповідальності, а не від вартості автівки) і замовив підключення кабельного ТБ і інтернету. ТБ потрібно для вивчення мови дітьми і дружиною, а не для перегляду фільмів. Ці клоуни помилилися і призначили інсталяцію на понеділок ... через рік. Зараз намагаюся виправити помилку через сайт, поки що безуспішно.
05.12.2015
20:51
1 грудня стало для мене дуже довгим днем. Підйом опів на шосту, і 10 з половиною годин літаком з Києва до Нью-Йорка. Там від терміналу до станції прокату автомобілів на легкому монорельсовому транспорті, що ходить аеропортом JFK. А там автівкою 5 годин до Вашингтону, DC.
Оскільки я летів за іміграційною візою, перед посадкою в мене представники авіакомпанії двічі перевіряли так званий жовтий пакет - запечатаний конверт із паперами, що їх посольство передає в іміграційну службу. Кожен іммігрант має свій пакет. Там результат медичного огляду і якісь невідомі мені папери (адже пакет запечатаний).
Переліт вийшов досить легким - незважаючи на пару немовлят неподалік (я боявся, що вони волатимуть всю дорогу) мені вдалося спокійно прочитати дві книжки. На це пішла одна батарея смартфона Samsung Glaaxy Note. Інші пасажири багато спали, але мені вдалося поспати лише пів-години - далі не засиналося. В літаку на рейсі годують двічі, і дуже смачно. Хасидам, що летіли поруч, приносили окрему кошерну їжу.
Паспортний контроль пройшовся за 2 хвилини -- інспектор розпакував мій жовтий пакет, поставив печатку в паспорт і побажав всього найкращого. Ні, "вітаємо в США" мені ніхто не сказав (я очікував). Мабуть правила змінилися, бо раніше, читав, людей по парі годин тримали.
Так чи інакше, я пройшов паспортний контроль. Митний огляд не робили взагалі - лише віддав декларацію і пройшов на вихід.
Для подорожі через кілька штатів потрібна сім-карта з мапою. Сім-карту для телефону можна придбати прямо на місці (в терміналі), причому і автомати стоять, і розкладка з торговцями. Що вигідніше, не знаю, всі пакети - якихось віртуальних операторів, а рекомендованих для довгого використання T-Mobile немає. Довелося взяти аби що (причому з переплпатою, бо сходу не дуже розібрався, чи мене трохи надурили, чи і те і інше...). Це аби що - нормальне в принципі, але потім треба буде якось взяти собі T-Mobile, а цю картку залишити на другому телефоні як бекапну.
Автівку я орендував в Києві через сайт FlyUIA - так було вигідніше, ніж напряму. Компанія вийшла Avis. Зауважу, що на мсці мені запропонували додаткові послуги включно із повною страховкою (вона стала у пригоді, про це потім напишу), увімкнення транспондеру для платних доріг, опцію здавати машину з пустим баком і ще щось. В результаті загальна вартість оренди виросла на 40%. Це не критично для мене, але слід бути готовим до таких розкладів. І не економте на страховці - вона копійки коштує.
Машину видали просто передавши ключі і сказавши, де стоїть. Огляду машини ніхто не робив і пошкодження не описував.
Далі виїжджаємо до Нью-йорку. Мені треба було їхати до interstate'у по місцевій трасі, що дуже нагадувала київську окружну як по пейзажам навкруги, так і по обсягу трафіка.
Всю дорогу від прильоту до приїзду (і ще два дні по тому) йшов дощ. В поєднанні зі втомленістю і ніччю (я виїхав з аеропорту десь о 16.00) це створювало незабутній антураж поїздці. Ще й попоїсти треба було десь.
На відміну від Європейських доріг в США всі їдальні, як і заправки, розташовані за окремими з'їздами з траси. І їх в принципі небагато - на всю дорогу (біля 400 км) я нарахував 3 чи 4 комплекси. Ймовірно, якщо треба більше, то потрібно з'їжджати з траси і їхати в населений пункт.
Частина дороги платна, оплата кешем або транспондером E-ZPass. Місцеві мешканці купляють ці транспондери, але останні прив'язані до автівки і водійських прав, тобто приїжджий їх не купить. Це погано тим, що навколо мене (Спрінгфілда) є платні ділянки, де оплата виключно E-ZPass-ом (немає кеша взагалі). Як там їхати, я ще не розібрався.
Нарешті о 10-ій вечора дістався готелю. Готель гарний за відгуками, 4*. Номер - непоганий, але зі своєю специфікою. Так, безкоштовну воду не пропонують (в Європі всюди є). Ціна 0.33 Стели Артуа в барі - $6.30. В магазині така коштує біля $2.
Випив - і спати, бо доба без сну (пів-години в літаку не рахуються) + jet lag - для мене це важко.
Далі буде.
Оскільки я летів за іміграційною візою, перед посадкою в мене представники авіакомпанії двічі перевіряли так званий жовтий пакет - запечатаний конверт із паперами, що їх посольство передає в іміграційну службу. Кожен іммігрант має свій пакет. Там результат медичного огляду і якісь невідомі мені папери (адже пакет запечатаний).
Переліт вийшов досить легким - незважаючи на пару немовлят неподалік (я боявся, що вони волатимуть всю дорогу) мені вдалося спокійно прочитати дві книжки. На це пішла одна батарея смартфона Samsung Glaaxy Note. Інші пасажири багато спали, але мені вдалося поспати лише пів-години - далі не засиналося. В літаку на рейсі годують двічі, і дуже смачно. Хасидам, що летіли поруч, приносили окрему кошерну їжу.
Паспортний контроль пройшовся за 2 хвилини -- інспектор розпакував мій жовтий пакет, поставив печатку в паспорт і побажав всього найкращого. Ні, "вітаємо в США" мені ніхто не сказав (я очікував). Мабуть правила змінилися, бо раніше, читав, людей по парі годин тримали.
Так чи інакше, я пройшов паспортний контроль. Митний огляд не робили взагалі - лише віддав декларацію і пройшов на вихід.
Для подорожі через кілька штатів потрібна сім-карта з мапою. Сім-карту для телефону можна придбати прямо на місці (в терміналі), причому і автомати стоять, і розкладка з торговцями. Що вигідніше, не знаю, всі пакети - якихось віртуальних операторів, а рекомендованих для довгого використання T-Mobile немає. Довелося взяти аби що (причому з переплпатою, бо сходу не дуже розібрався, чи мене трохи надурили, чи і те і інше...). Це аби що - нормальне в принципі, але потім треба буде якось взяти собі T-Mobile, а цю картку залишити на другому телефоні як бекапну.
Автівку я орендував в Києві через сайт FlyUIA - так було вигідніше, ніж напряму. Компанія вийшла Avis. Зауважу, що на мсці мені запропонували додаткові послуги включно із повною страховкою (вона стала у пригоді, про це потім напишу), увімкнення транспондеру для платних доріг, опцію здавати машину з пустим баком і ще щось. В результаті загальна вартість оренди виросла на 40%. Це не критично для мене, але слід бути готовим до таких розкладів. І не економте на страховці - вона копійки коштує.
Машину видали просто передавши ключі і сказавши, де стоїть. Огляду машини ніхто не робив і пошкодження не описував.
Далі виїжджаємо до Нью-йорку. Мені треба було їхати до interstate'у по місцевій трасі, що дуже нагадувала київську окружну як по пейзажам навкруги, так і по обсягу трафіка.
Всю дорогу від прильоту до приїзду (і ще два дні по тому) йшов дощ. В поєднанні зі втомленістю і ніччю (я виїхав з аеропорту десь о 16.00) це створювало незабутній антураж поїздці. Ще й попоїсти треба було десь.
На відміну від Європейських доріг в США всі їдальні, як і заправки, розташовані за окремими з'їздами з траси. І їх в принципі небагато - на всю дорогу (біля 400 км) я нарахував 3 чи 4 комплекси. Ймовірно, якщо треба більше, то потрібно з'їжджати з траси і їхати в населений пункт.
Частина дороги платна, оплата кешем або транспондером E-ZPass. Місцеві мешканці купляють ці транспондери, але останні прив'язані до автівки і водійських прав, тобто приїжджий їх не купить. Це погано тим, що навколо мене (Спрінгфілда) є платні ділянки, де оплата виключно E-ZPass-ом (немає кеша взагалі). Як там їхати, я ще не розібрався.
Нарешті о 10-ій вечора дістався готелю. Готель гарний за відгуками, 4*. Номер - непоганий, але зі своєю специфікою. Так, безкоштовну воду не пропонують (в Європі всюди є). Ціна 0.33 Стели Артуа в барі - $6.30. В магазині така коштує біля $2.
Випив - і спати, бо доба без сну (пів-години в літаку не рахуються) + jet lag - для мене це важко.
Далі буде.
