За життя

Ця пісня краще звучить на гарній аудіосистемі. Якщо знайдете, послухайте.



Це так званий танго-варіант, а ще є slow-mo оригінал.

Самураї колом
всілися перед Sony.
Чо там у хохлов?

Не має спокою
рибалка на Алясці.
Чо там у хохлов?

Пігмей в саванні
поспішає додому.
Чо там у хохлов?
Позавчора закінчив грати в Pillars of Eternity.

Грай вийшла в Obsidian'а, як і попередній Neverwinter Nights 2, переобтяжена craft'інгом (створенням різностей з компонентів, а також покращення зброї) і монстрами. Я грав (як і завжди) на найлегшому рівні, - так от за третьою локацією менш ніж повним комплектом людей (6 осіб + в мене було два рейнджери, в котрих є свої бойові тварини) грати складно.

А от бажаючим повчити англійську мову - саме те, що потрібно. Багато NPC розповідають розлогі історії зі свого життя і з життя спонсорів гри (гра фінансувалася на Kickstarter'і і на певному рівні можна було написати історію для NPC). І взагалі балачок багато, хоча деякі варіанти вибору майже ні на що не впливають, як я перевіряв, проходячи один діалог кілька разів по-різному.

Так от про Великдень.

В грі дуже цікава філософія. Душі безсмертні і перероджуються. Але душі матеріальні і їх можна знищити або ув'язнити (це використовується в останньому акті). Також існують боги, котрих там біля десятка. Роль богів стає зрозумілою або з книжок, котрих повно в бібліотеках і шафках (можна почитати і поставити на місце), або в останньому акті, коли боги дають завдання.

Але (увага, спойлер!) з богами все цікавіше. За історією гри, як її розповідає один з духів в останньому акті, стародавні мешканці цього регіону шукали богів. Довго і наполегливо. Протягом пошуків вони набули величезну кількість знань, але богів було знайдено жодного (в оригіналі found none). Тому вони створили нових богів (мету я чи то не зрозумів чи то не прочитав уважно чи то її не було наведено взагалі). Це так схоже на християнство...
Стосовно тих "українців", котрі пишуть російською, при цьому кажуть "я можу і українською, але ... ".

Колись читав статтю про алкоголізм, а саме про те, як самому визначити, чи в організмі вже почалися зміни, притаманні хворобі на алкоголізм, чи ще ні. Для цього потрібно здати аналіз на певні ферменти печінки. В статті детально описувалася процедура. І першим кроком було (пишу по пам'яті) "Перед здаванням аналізів необхідно утриматися від алкоголю протягом 25 днів. Якщо ви не можете - вітаю, алкоголізм у вас вже є, і аналізи можна навіть не здавати".

Так от, якщо людина пише чи каже "я можу і українською, але ...", то все, вона насправді не може. Це як алкоголік - "я можу і не пити, але ... ". Аналіз на малороса можна далі не здавати.
В поїздці за маршрутом Київ-Вітебськ-Рига-Вільнюс-Люблін-Київ ми заправлялися двічі в Білорусі, раз в Ризі, двічі в Литві, один раз в Польщі і двічі в Україні. Всюди крім України заливався простий 95-ий, без фірмових варіантів. В Україні заливається Окко Пульс.

З білоруським бензином споживання згідно бортового комп'ютера трохи впало (від українського, але несуттєво (може 5%). Латвійський бензин нічого не змінив. Литовський змінив картину просто драматично - мінус 15% від українського. Польський лився поверх литовського, а також на польському відрізку не було автомагістралей, як в Латвії і Литві, тому витрати палива передбачувано зросли і їх відміряти не є можливим.

Найдивніше чекало на нас в Україні. Там, де на литовському бензині комп'ютер показував 8 л/100 км (щоправда, погода була суха), в Україні ми одразу після кордону залили повний бак Окко Пульс. Всю дорогу від кордону йшов дощ, але бортовий комп'ютер показував 10л/100 км (реально вийшло 11.5  :-/, але я зараз пишу про покази компютера).

Спробуємо якийсь час позаправлятися на КЛО, подивимося, як їхній Ventus поводиться.
Дивитися з 1:25. Дата на відео неправильна, запис зроблено в п'ятницю, 13-го (березня 2015).



Я знаю, що за ПДР я неправий, але якщо подивитися уважно, то можна зрозуміти, що варіанту "гальмувати" не було взагалі - ззаду їхали дві фури зі швидкістю понад 100 км/год (власне, тому і я так розігнався, що обганяв їх).
 Тракай - це місто, в котрому є замок і є фортеця.

Замок був обіцяний синові, тому ми і заїхали туди по дорозі з Вільна в Люблін.

Фортеця і замок знаходяться поруч, в 300-500 м один від одного. Але фортеця знаходиться на суходолі, а от замок стоїть на невеличкому острові, дістатися якого можна через дерев'яний міст.

e0ec9489b2671261f265c3c53921959d.jpg

У фортеці знаходиться музей, але зараз він був зачинений. Фортеця маленька і на її території нічого цікавого не було (прохід було відчинено).

В замку, коли ми його відвідували, нікого крім нас не було. Замок був порожній і пустий. Не було навіть, на кому випробувати виховальний реманент:

c122c4bdb29ce36e6fd0f6073e63dd9c.jpg

Влітку в замку проводять екскурсії (мабуть цікаві), але зараз нікого не було і ми за 10 євро просто пройшлися замком. В середині є дві секції музею, в котрому розповідають про історію замку і історію міста Тракай. Я так розумію, що загалом ще є інші секції, але вказівників не було, а ми не дуже шукали, бо було холодно і збирався дощ.


Всі звикли до яскравого вигляду сонячного замку, як його показують на постерах (і знімають, до речі, ці постери з тої ж точки, що і зображення вище). Але навіть красивішим є він в таку погоду, як його відвідали ми:

9ae077d69575a5b4f5a00b23c8ea9294.jpg

На озері ще стоїть крига, по котрій гуляють ворони.

af6df37e90800921b38d82b4924fa29f.jpg

Дощ пішов вже коли ми закінчили прогулянку.


Історію замку ви можете почитати і в інтернетах, а я додам одну деталь: замок є реставрацією, проведеною майже з нуля - старе каміння сіре, нове червоне. На фото видно різницю. Тобто те, що ми бачимо, - це сучасне уявлення про колишній замок. Будівництво (реставрація) йшло протягом всього 20-го століття. Але в цьому випадку я прихильник гарної реставрації, аніж аутентичних розвалин, в яких не було би жодного сенсу.
Пробіглися в четвер по Вільнюсу (фактично, встигли погуляти по пр-ту Гедімінаса до Вежі і назад). Ну і поки заїжджали-виїжджали в місто і  з нього, теж подивилися.

Я у Вільнюсі був 25 років тому, тому мало що пам'ятаю крім того, що Вежа в ті часи була розваленою і малопритомною. Зараз вона трохи відновлена, пагорб теж зроблений для туристів. На вежу піднімає фунікулер або можна пішки. Ми не ходили, бо не встигли.

Саме місто мені візуально сподобалося значно більше за Ригу (хоча зауважу, що в свій перший після дитинства приїзд в Ригу остання мені теж сподобалася, але потім ...).

Вільнюс виглядає дещо багатшим за Ригу і взагалі жвавішим. Це не дивно -- мешканці Вільнюса є нащадки ВКЛ на відміну від трохи приморожених лісових братів латишів.

Якщо ви розглядаєте питання, куди би виїхати попрацювати (наприклад), то в Вільнюс останнім часом переїжджають деякі розробники ПЗ. І хоча Литва - країна дуже маленька, але доволі приємна.

Мова - всі написи лише литовською (в Ризі з цим донедавна було значно простіше). Російську розуміють і розмовляють, хоча з акцентом. Тому якщо не хочете вчити чужу мову, то краще дивіться на Польщу, адже там мова звикла.

Наприкінець декілька фотографій.

Вежа після відновлення. Ліворуч фунікулер.
6ed641ea24ce5b29cf127c298e22fd2d.jpg

За рогом від Гедімінаса:
f0ca1417ce31d9b02dcd7dd31fd4fbfb.jpg

Та ж вежа, вигляд в профіль:
0b09e94dc8be5f1ce32ef64c7d3c2035.jpg

UID

Знаєте стару традицію в деяких культурах приховувати своє "справжнє ім'я"? Насправді це перекручене віками знання.

В давні часи існувала мережа зв'язку, де кожна людина ідентифікувалась за "справжнім іменем", таким собі UID. А відкривати його стороннім заборонялося, щоб хто попало спам не слав.
Першу частину нижченаведеної цитати я вже не перший рік згадую, коли читаю новини з Росії. А написана вона була 50 років тому, і таки теж про Росію. Цікаво, чи згадував її сам Борис Натанович, котрий дожив до путінської стабільності. Але найцікавіше те, що друга частина ще не реалізувалася, але вона на часі. Табакерку вже придбано.

"Далее, у него не было никакого светлого будущего. Мы шли в мир разума и братства, он же с каждым днем уходил навстречу Николаю Кровавому, крепостному праву, расстрелу на Сенатской площади и -- кто знает? -- может быть, навстречу аракчеевщине, бироновщине, опричнине. И где-то в глубине времен, на вощеном паркете Санкт-Петербургской де Сиянс Академии его встретит в один скверный день коллега в напудренном парике -- коллега, который вот уже неделю как-то странно к нему приглядывается -- ахнет, всплеснет руками и с ужасом в глазах пробормочет: "Герр Нефструефф!.. Как ше это? Федь фчера ф "Федомостях" определенно писали, што фы скончались от удар..." И ему придется говорить что-то о брате-близнеце или о фальшивых слухах, зная и прекрасно понимая, что означает этот разговор... "
  • Архів

    «   Вересень 2024   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
                1
    2 3 4 5 6 7 8
    9 10 11 12 13 14 15
    16 17 18 19 20 21 22
    23 24 25 26 27 28 29
    30