За життя
19.07.2013
17:40
З'їздив в центр (на Круглоуніверситетську і Саксаганського), на зворотньому шляху заїхав на мийку і в Метро. Втомився більше, ніж в будь-який день поза Києвом (у Львові і в Барселоні по 12-14 годин на ногах, в Латвії і в Іспанії - по 4 дні в дорозі за кермом). Чому, в чому причина? Екологія, натовп народу, щось ще?
19.07.2013
09:38
Магазини, ринки, ціни
Магазини представлені маленькими лавками на перших поверхах житлових будинків і супермаркетами. Супермаркети рівня Сільпо чи АТБ — мережа Mercadona і альтернативних ми не бачили (може вони і монополісти там, не знаю). Ще є Ашан (там він називається Alcampo) і аналогічні гіпермаркети Carrefour. Кажуть, що у Carrefour є ще менші магазини рівня Сільпо, але я таких не зустрічав. В Меркадоні вибір дуже обмежений, в Великій Кишені (про сільпо не знаю) вибір істотно більший. В гіпермаркеті Carrefour при розмірі з (київський) Ашан вибір продуктів вдвічі менший за Ашан, решта площ зайнята речами.
“Колгоспні” ринки є. Центральні працюють щодня, інші пару разів на тиждень. На ринках все охайно, кожне місце — окремий “кіоск”, із іменем власника (чи орендаря?) над ним.
Ціни на ринку нижчі за магазинні, але неістотно — десь на 15%. Ринки ми дивилися в Аліканте і Валенсії.
Ціни вразили нас наповал з самого початку, як ми заїхали в Castelldefels. Вони шалені. В середньому ціни вищі за київські в 2-3 рази. Побутова хімія, собачий корм, косметика дешевші за київські, все інше значно дорожче. М'ясо десь вдвічі дорожче (наприклад, кілограм яловичини — 15 євро і вище, свинини майже немає), риба дорожча в 3+ рази, фрукти на 30-40% дорожчі, промислові товари вдвічі дорожчі (за деякими виключенням).
Знижки (rebajas) всюди, і є реально гарні пропозиції. Джемпер за 15 євро (і він їх вартий) було куплено в Carrefour за 5.10 євро, чудові шкіряні сандалі дружині — за 30 євро (в Києві вони б коштували 600-700 гривень), шкіряні портмоне на знижках можна купити за 15 євро (аналогічні в Києві коштують 300 грн).
Хтось скаже, що потрібно співставляти ціни із середньою зарплатнею, але зауважу, що в Іспанії безробіття (офіційне) більше 20%, і цим людям теж потрібно щось їсти (і вдягатись). Тобто середня зарплатня, як і середня температура по лікарні, є поганими орієнтирами. Ну і ми не знаємо, яку частку в структурі витрат іспанців складають їжа і побутові товари.
Харчування
З їжею в Іспанії погано, з великої літери Х. Іспанська кухня складається із тухлого м'яса і таких же м'ясопродуктів (в них це делікатес — хамон), паельї (рис з приправами і м'ясом чи морепродуктами, тушкований на сковорідці) і бутербродів.
Салати всі однакові і складаються з кількох різновидів салату (рослини), помідорів (два види лише, і ті несмачні), цибулі і тих чи інших додатків в малих кількостях. Причому додатки в частині випадків — з консервів (напр. консервована скумбрія, або овочі в оцті). Інших овочів в салаті практично немає.
Загалом овочі і фрукти дорогі і асортимент дуже обмежений. Це вам не український базар, де одних помідорів можна знайти 15-20 сортів.
М'ясо (ескалоп, біфштекс тощо) вони готувати просто не вміють — їсти його неможливо (пробували пару разів). Плюс, в половині випадків воно робиться з того ж хамону.
Бутерброди є комбінацією того ж м'яса чи м'ясопродуктів із компонентами салату.
Загалом іспанці їдять багато хліба (і хліб вельми смачний), тому їхні жінки до 40 років здебільшого сягають форм недопеченого колобка. Чоловіки масово бігають і їздять на велосипеді, тому мають людські габарити.
Супи їдять, але дуже мало і знов таки в обмеженому асортименті.
Ще їдять картоплю, але без варіацій — варено-смажена картопля (типу “по-селянські”, але гіршої смакової якості) і фрі брусочками, і все.
Круп і каш (крім рису) немає взагалі, ані в продажу в магазинах, ані в кафе. Є певний вибір бобових в магазинах, але страв з них в кафе я жодного разу не бачив.
Морепродукти дуже дорогі (хоча й цікаві) і пишуть, що все привізне, оскільки Середземне море в районі Іспанії пусте (і дійсно, чайок я бачив за весь час може штук 5).
Ковбаси і копченості — все з присмаком хамону, їсти неможливо. Сири трошки дешевші, ніж у нас, але того, що в нас (ок, в росіян) називається творогом, немає. Йогурти низької якості. Питних йогуртів в пляшках, аналогічних нашим Галичині чи навіть Актівії, немає (Актівію бачив питну в пляшечках по 150 грамів, але ж це не доза
.
П'ють вони там каву, охолоджувальні напої (лимонади), мінеральну воду (клімат вимагає), пиво і Сангрію (дуже легке солодке фруктове вино).
Місцеве пиво в них вельми посереднє, віддає спиртом (як і половина пропозицій в Україні на жаль). Привізного пива обмаль, в супермаркетах 2-3 пропозиції (!), в кафе — Хайнекен і, здається, все.
Вина там ми не пробували крім Сангрії. Сангрія смачна, продається як в пляшках (причому, є і газована) 4 і 7 градусів, так і в кафе в келихах з льодом. П'ється легко — ми вже перед відльотом випили за 2 години 2 літри на двох і сп'яніння не відчували взагалі.
Харчування в закладах громадського харчування перетворюється на тортури — всі пропозиції абсолютно однакові за асортиментом і типові за смаком, і все зводиться до вище окреслених варіантів. Порції великі (типова порція в більшості випадків сміливо ділиться на двох людей), але й дорогі. Вартість пообідати — 15 євро на особу, перекусити — біля 10 євро. В мережевих швидкожерках дешевше, але не набагато (біг-мак коштує 6.50 євро, здається, і додайте запивку: капучіно 200 грамів — 1 євро, лимонад 1.50-1.80, пиво в макдональдсі - 1.80).
Магазини представлені маленькими лавками на перших поверхах житлових будинків і супермаркетами. Супермаркети рівня Сільпо чи АТБ — мережа Mercadona і альтернативних ми не бачили (може вони і монополісти там, не знаю). Ще є Ашан (там він називається Alcampo) і аналогічні гіпермаркети Carrefour. Кажуть, що у Carrefour є ще менші магазини рівня Сільпо, але я таких не зустрічав. В Меркадоні вибір дуже обмежений, в Великій Кишені (про сільпо не знаю) вибір істотно більший. В гіпермаркеті Carrefour при розмірі з (київський) Ашан вибір продуктів вдвічі менший за Ашан, решта площ зайнята речами.
“Колгоспні” ринки є. Центральні працюють щодня, інші пару разів на тиждень. На ринках все охайно, кожне місце — окремий “кіоск”, із іменем власника (чи орендаря?) над ним.
Ціни на ринку нижчі за магазинні, але неістотно — десь на 15%. Ринки ми дивилися в Аліканте і Валенсії.
Ціни вразили нас наповал з самого початку, як ми заїхали в Castelldefels. Вони шалені. В середньому ціни вищі за київські в 2-3 рази. Побутова хімія, собачий корм, косметика дешевші за київські, все інше значно дорожче. М'ясо десь вдвічі дорожче (наприклад, кілограм яловичини — 15 євро і вище, свинини майже немає), риба дорожча в 3+ рази, фрукти на 30-40% дорожчі, промислові товари вдвічі дорожчі (за деякими виключенням).
Знижки (rebajas) всюди, і є реально гарні пропозиції. Джемпер за 15 євро (і він їх вартий) було куплено в Carrefour за 5.10 євро, чудові шкіряні сандалі дружині — за 30 євро (в Києві вони б коштували 600-700 гривень), шкіряні портмоне на знижках можна купити за 15 євро (аналогічні в Києві коштують 300 грн).
Хтось скаже, що потрібно співставляти ціни із середньою зарплатнею, але зауважу, що в Іспанії безробіття (офіційне) більше 20%, і цим людям теж потрібно щось їсти (і вдягатись). Тобто середня зарплатня, як і середня температура по лікарні, є поганими орієнтирами. Ну і ми не знаємо, яку частку в структурі витрат іспанців складають їжа і побутові товари.
Харчування
З їжею в Іспанії погано, з великої літери Х. Іспанська кухня складається із тухлого м'яса і таких же м'ясопродуктів (в них це делікатес — хамон), паельї (рис з приправами і м'ясом чи морепродуктами, тушкований на сковорідці) і бутербродів.
Салати всі однакові і складаються з кількох різновидів салату (рослини), помідорів (два види лише, і ті несмачні), цибулі і тих чи інших додатків в малих кількостях. Причому додатки в частині випадків — з консервів (напр. консервована скумбрія, або овочі в оцті). Інших овочів в салаті практично немає.
Загалом овочі і фрукти дорогі і асортимент дуже обмежений. Це вам не український базар, де одних помідорів можна знайти 15-20 сортів.
М'ясо (ескалоп, біфштекс тощо) вони готувати просто не вміють — їсти його неможливо (пробували пару разів). Плюс, в половині випадків воно робиться з того ж хамону.
Бутерброди є комбінацією того ж м'яса чи м'ясопродуктів із компонентами салату.
Загалом іспанці їдять багато хліба (і хліб вельми смачний), тому їхні жінки до 40 років здебільшого сягають форм недопеченого колобка. Чоловіки масово бігають і їздять на велосипеді, тому мають людські габарити.
Супи їдять, але дуже мало і знов таки в обмеженому асортименті.
Ще їдять картоплю, але без варіацій — варено-смажена картопля (типу “по-селянські”, але гіршої смакової якості) і фрі брусочками, і все.
Круп і каш (крім рису) немає взагалі, ані в продажу в магазинах, ані в кафе. Є певний вибір бобових в магазинах, але страв з них в кафе я жодного разу не бачив.
Морепродукти дуже дорогі (хоча й цікаві) і пишуть, що все привізне, оскільки Середземне море в районі Іспанії пусте (і дійсно, чайок я бачив за весь час може штук 5).
Ковбаси і копченості — все з присмаком хамону, їсти неможливо. Сири трошки дешевші, ніж у нас, але того, що в нас (ок, в росіян) називається творогом, немає. Йогурти низької якості. Питних йогуртів в пляшках, аналогічних нашим Галичині чи навіть Актівії, немає (Актівію бачив питну в пляшечках по 150 грамів, але ж це не доза
. П'ють вони там каву, охолоджувальні напої (лимонади), мінеральну воду (клімат вимагає), пиво і Сангрію (дуже легке солодке фруктове вино).
Місцеве пиво в них вельми посереднє, віддає спиртом (як і половина пропозицій в Україні на жаль). Привізного пива обмаль, в супермаркетах 2-3 пропозиції (!), в кафе — Хайнекен і, здається, все.
Вина там ми не пробували крім Сангрії. Сангрія смачна, продається як в пляшках (причому, є і газована) 4 і 7 градусів, так і в кафе в келихах з льодом. П'ється легко — ми вже перед відльотом випили за 2 години 2 літри на двох і сп'яніння не відчували взагалі.
Харчування в закладах громадського харчування перетворюється на тортури — всі пропозиції абсолютно однакові за асортиментом і типові за смаком, і все зводиться до вище окреслених варіантів. Порції великі (типова порція в більшості випадків сміливо ділиться на двох людей), але й дорогі. Вартість пообідати — 15 євро на особу, перекусити — біля 10 євро. В мережевих швидкожерках дешевше, але не набагато (біг-мак коштує 6.50 євро, здається, і додайте запивку: капучіно 200 грамів — 1 євро, лимонад 1.50-1.80, пиво в макдональдсі - 1.80).
18.07.2013
08:18
Дороги і трафік
Дороги в Іспанії — це пісня. Вони ідеальні, причому вони якісно і спроектовані, і побудовані. Огорожі, знаки, розмітка, розв'язки — все відмінно і іноді навіть здається, що дещо надмірно (але потім розумієш, що це тільки на краще, адже робиться для безпеки людей).
Автостради місцями платні (від Барселони до Аліканте мені обійшлось в ~50 євро в один бік), але є безкоштовний паралельний варіант (хоча він завантажений і іноді доволі неприємний, наприклад вузький серпантин над морем під Барселоною).
Дуже багато людей їздить на мото (моторолери, мопеди, інколи мотоцикли) — клімат дозволяє. Багато і велосипедистів, особливо в Валенсії і Барселоні (в Аліканте значно менше).
В містах міський транспорт (автобуси, трамвай) має абсолютну перевагу. Він ходить за розкладом і вчасно. Всі зупинки пронумеровані, всюди висить щонайменше графік руху маршруту (на маленьких зупинках), а то і повна карта міського транспорту (принаймні в Барселоні і Валенсії). Коштує чимало — 1.5-2 євро за поїздку, але є проїзні. Людей в транспорті зовсім небагато.
В містах є окремі смуги для міського транспорту, окремі (не всюди) для велосипедів. Всі розв'язки і світлофори дуже якісно продумані так, щоб забезпечити безпеку пішоходів, але і не створювати складнощів транспорту.
Більшість перехресть навіть на заміських дорогах (крім автобанів, звісно) зроблено у вигляді кільцевих роз'їздів із клумбою по центру. Як я вже в Києві дізнався, це робиться для того, щоб зменшити швидкість руху.
Обмеження швидкості в містах — здебільшого 50 км/год, але проектувальники гнучко підходять до обмежень, і там, де можна їхати швидше, всюди стоять відповідні знаки. Це не так, як в Києві — можна 60, але бонус 20 км/год всюди і виходить невідомо що.
Цікаво налаштовані світлофори. Повороти вказуються здебільшого додатковими секціями, але не зеленими, а жовтими, що блимають. Деякі світлофори для автомобілів на пішохідних переходах мають два режими — червоний та жовтий, що блимає (зелений є конструктивно, але не показується). Цим вказується, що водій виїжджатиме на пішохідний перехід (в т.ч. При повороті) і пішоходи мають перевагу.
Ще бачив цікаві світлофори на переходах в маленьких містах на трасах — вони горять червоним, але коли машина під'їжджає, перемикаються на жовтий що блимає.
Є один недолік в міській мережі -- рух по смугах показаний тільки на асфальті і тільки перед самим перехрестям, тобто якщо міста не знаєш, то повертати дуже важко (в Україні вішають знаки нагорі — це набагато зручніше).
Бензин коштує 1.45 євро за літр. Заправки зроблені через стравохід — замовляєш на колонці (кнопками), на яку суму хочеш заправитись, потім ллєш, потім йдеш платиш. Пістолети (заправні) всі криві і заповнення бака не відслідковують. Тобто є шанс отримати фонтан і душ з бензину. До повного бака заповнити теж нетривіально (мабуть, треба замовляти до 100 євро, потім вгадувати, коли треба вимкнути пістолет). Гадаю, що можна якось по-іншому цю задачу вирішувати, але мого базового знання іспанської (і аналогічного знання іспанцями англійської) на це не вистачало.
Парковки дорогі (1-3 євро на годину залежно від міста, району і інших факторів, денне і місячне паркування з істотними знижками) і паркуватись складно, бо місця мало. Паркуються на вулицях в означених місцях і є багато підземних парковок. Іноді паркуються на заборонених місцях, але це майже виключення. На тротуарах і там, де заборонено, автівками не паркуються взагалі, бо машину евакуюють і взагалі моветон. Парковки позначені окремо для місцевих мешканців і для загального користування. Для мототехніки деінде визначенні окремі парковки. Щоправда, мототехніку паркують інколи і на тротуарах.
На вулицях паркуються дуже щільно (5 см між машинами — це нормальне явище) і бампери з дверима в машин подряпані конкретно. Підземні парковки теж дуже вузькі і маленькі, і великою машиною туди можна взагалі не заїхати.
Автомобільний трафік кепський — автомобілів порівняно (із Києвом) небагато, але водії їздити не вміють. Повороти ніхто не показує взагалі, повертати з лівого ряду праворуч, і при цьому лаятись, що тебе не пропускають, - в порядку речей, на червоне світло можуть проїхати навіть не гальмуючи (спостерігав неодноразово в різних містах), а якщо зупинився на повороті без стрілки — ще й сигналитимуть. Швидкість перевищують всюди, де технічно можливо. В Україні і то краще водять.
Майже всі машини компактні — A-C класи починаючи від Smart'ів і Toyota Aygo. Позашляховиків дуууже мало (хоча і є). Кросовери є, але теж небагато. Є Audi Q3/Q5, VW Tiguan і трохи асорті. Всі кросовери дизельні.
Набір легкових машин за марками звичайний, як в Києві, хіба що трохи більше Seat'ів (що логічно). До речі, зустрів в Іспанії два Daewoo Lanos Sportback (різні) з іспанськими номерами. Люксових машин дуже мало, хоча і є — Audi, BMW є доволі популярними, мерседесів майже немає.
З машин дорожче ~$120К бачив Aston Martin Vantage (1 шт), два чи три Porsche 911, один мерс s-класу, один Mazerati Granturizmo і один Nissan GT-R (і ще один Lamborghini везли на евакуаторі щільно загорнутим в чорну тканину, щоб не було видно, що це і чиє).
Дороги в Іспанії — це пісня. Вони ідеальні, причому вони якісно і спроектовані, і побудовані. Огорожі, знаки, розмітка, розв'язки — все відмінно і іноді навіть здається, що дещо надмірно (але потім розумієш, що це тільки на краще, адже робиться для безпеки людей).
Автостради місцями платні (від Барселони до Аліканте мені обійшлось в ~50 євро в один бік), але є безкоштовний паралельний варіант (хоча він завантажений і іноді доволі неприємний, наприклад вузький серпантин над морем під Барселоною).
Дуже багато людей їздить на мото (моторолери, мопеди, інколи мотоцикли) — клімат дозволяє. Багато і велосипедистів, особливо в Валенсії і Барселоні (в Аліканте значно менше).
В містах міський транспорт (автобуси, трамвай) має абсолютну перевагу. Він ходить за розкладом і вчасно. Всі зупинки пронумеровані, всюди висить щонайменше графік руху маршруту (на маленьких зупинках), а то і повна карта міського транспорту (принаймні в Барселоні і Валенсії). Коштує чимало — 1.5-2 євро за поїздку, але є проїзні. Людей в транспорті зовсім небагато.
В містах є окремі смуги для міського транспорту, окремі (не всюди) для велосипедів. Всі розв'язки і світлофори дуже якісно продумані так, щоб забезпечити безпеку пішоходів, але і не створювати складнощів транспорту.
Більшість перехресть навіть на заміських дорогах (крім автобанів, звісно) зроблено у вигляді кільцевих роз'їздів із клумбою по центру. Як я вже в Києві дізнався, це робиться для того, щоб зменшити швидкість руху.
Обмеження швидкості в містах — здебільшого 50 км/год, але проектувальники гнучко підходять до обмежень, і там, де можна їхати швидше, всюди стоять відповідні знаки. Це не так, як в Києві — можна 60, але бонус 20 км/год всюди і виходить невідомо що.
Цікаво налаштовані світлофори. Повороти вказуються здебільшого додатковими секціями, але не зеленими, а жовтими, що блимають. Деякі світлофори для автомобілів на пішохідних переходах мають два режими — червоний та жовтий, що блимає (зелений є конструктивно, але не показується). Цим вказується, що водій виїжджатиме на пішохідний перехід (в т.ч. При повороті) і пішоходи мають перевагу.
Ще бачив цікаві світлофори на переходах в маленьких містах на трасах — вони горять червоним, але коли машина під'їжджає, перемикаються на жовтий що блимає.
Є один недолік в міській мережі -- рух по смугах показаний тільки на асфальті і тільки перед самим перехрестям, тобто якщо міста не знаєш, то повертати дуже важко (в Україні вішають знаки нагорі — це набагато зручніше).
Бензин коштує 1.45 євро за літр. Заправки зроблені через стравохід — замовляєш на колонці (кнопками), на яку суму хочеш заправитись, потім ллєш, потім йдеш платиш. Пістолети (заправні) всі криві і заповнення бака не відслідковують. Тобто є шанс отримати фонтан і душ з бензину. До повного бака заповнити теж нетривіально (мабуть, треба замовляти до 100 євро, потім вгадувати, коли треба вимкнути пістолет). Гадаю, що можна якось по-іншому цю задачу вирішувати, але мого базового знання іспанської (і аналогічного знання іспанцями англійської) на це не вистачало.
Парковки дорогі (1-3 євро на годину залежно від міста, району і інших факторів, денне і місячне паркування з істотними знижками) і паркуватись складно, бо місця мало. Паркуються на вулицях в означених місцях і є багато підземних парковок. Іноді паркуються на заборонених місцях, але це майже виключення. На тротуарах і там, де заборонено, автівками не паркуються взагалі, бо машину евакуюють і взагалі моветон. Парковки позначені окремо для місцевих мешканців і для загального користування. Для мототехніки деінде визначенні окремі парковки. Щоправда, мототехніку паркують інколи і на тротуарах.
На вулицях паркуються дуже щільно (5 см між машинами — це нормальне явище) і бампери з дверима в машин подряпані конкретно. Підземні парковки теж дуже вузькі і маленькі, і великою машиною туди можна взагалі не заїхати.
Автомобільний трафік кепський — автомобілів порівняно (із Києвом) небагато, але водії їздити не вміють. Повороти ніхто не показує взагалі, повертати з лівого ряду праворуч, і при цьому лаятись, що тебе не пропускають, - в порядку речей, на червоне світло можуть проїхати навіть не гальмуючи (спостерігав неодноразово в різних містах), а якщо зупинився на повороті без стрілки — ще й сигналитимуть. Швидкість перевищують всюди, де технічно можливо. В Україні і то краще водять.
Майже всі машини компактні — A-C класи починаючи від Smart'ів і Toyota Aygo. Позашляховиків дуууже мало (хоча і є). Кросовери є, але теж небагато. Є Audi Q3/Q5, VW Tiguan і трохи асорті. Всі кросовери дизельні.
Набір легкових машин за марками звичайний, як в Києві, хіба що трохи більше Seat'ів (що логічно). До речі, зустрів в Іспанії два Daewoo Lanos Sportback (різні) з іспанськими номерами. Люксових машин дуже мало, хоча і є — Audi, BMW є доволі популярними, мерседесів майже немає.
З машин дорожче ~$120К бачив Aston Martin Vantage (1 шт), два чи три Porsche 911, один мерс s-класу, один Mazerati Granturizmo і один Nissan GT-R (і ще один Lamborghini везли на евакуаторі щільно загорнутим в чорну тканину, щоб не було видно, що це і чиє).
17.07.2013
06:43
Мешкання
Іспанська архітектура формувалася століттями і сучасне планування в містах спадкує напрацьовані рішення. Так, міста плануються прямокутною мережею вулиць і забудовуються чіткими кварталами будинків. Тобто ви можете уявити собі чотирикутні “соти”. Будинки мають в середньому 3-7 надземних поверхів (доходить і до 10-12) і будуються щільно один до одного, без проміжків. Таким чином формується суцільний блок будівель. В підземних поверхах (зазвичай один або два підземні поверхи, я зустрічав і три) розташовують гаражі і склади.
Всі будинки мають вхід з вулиці (в 90-95% випадків цей вхід скляний, щоб було видно з вулиці, що відбувається в під'їзді) і жодних проходів у внутрішній двір. Вуличний вхід завжди зачинений на замок, на дверях висить переговорний пристрій. Тобто сторонньому потрапити в межі кварталу без дозволу мешканців неможливо в принципі. Ми так і не змогли зазирнути подивитись, як люди облаштовують внутрішні двори.
Нові великі багатоквартирні будинки, що стоять відокремлено, а не кварталами (наприклад таких багато в Аліканте, де вони побудовані на вузькій смузі вздовж берега), огороджені суцільними мурами із хвіртками в мурах. Тобто всередину також не потрапиш. На території може бути басейн, спортивний майданчик, навіть тенісний корт. Ці будинки високі — 25-30 поверхів не є виключенням.
Будинками і кварталами керують спільноти власників квартир. Вони визначають, кошти в якій кількості будуть збиратись і витрачатись на будинок.
Окремо можна згадати таунхауси — блоки однакових дво- і три-поверхових будинків, об'єднаних конструктивно в одну будівлю зі спільною інфраструктурою. Кожен з цих будинків має окремий вхід і є власністю окремої людини (це відрізняє його від квартири в звичайному будинку чи кварталі). Таунхауси мають окрему невисоку огорожу навколо кожного блоку і відповідно між блоками.
Таунхауси можна побачити і в Києві (напр. Італійський Квартал біля дитячої лікарні на вул.Богатирській). Таунхаусів багато, але вони здебільшого побудовані на узбережжі, де відносно багато землі і складний рельєф. Також їх почали будувати останні роки (судячи з вигляду — останні 7-10 років) і багато стоїть пустих або не введених в експлуатацію. Наприклад, в Санта-Кларі ми знайшли чудові таунхауси прямо на березі моря (10 метрів від будинку до пляжу через пішохідну доріжку) і частина таунхаусів в блоці була закинута чи не заселена.
Всі будинки дуже чисті і охайні, на терасах - квіти, на вікнах горщики з квітами. Входи і під'їзди чисті - ледь не вилизані. Фурнітура у вікнах вся в якісному стані, вікна чисті і помиті.
Про внутрішній комфорт багато сказати не можу, оскільки в квартирах ми не були, але знаю, що багато квартир (відсоток залежить від міста і району) не мають централізованого газопостачання, а люди купують газові балони. Прання теж деінде відбувається в пральнях, а не вдома.
На вікнах будинків (причому, на всіх поверхах) стоять ролети (алюмінієві), над лоджіями (в них це називається терасами) обов'язково ставлять тенти, котрі закривають 90% прорізів лоджій. Ролети дозволяють підтримувати більш рівномірну температуру в приміщеннях.
Я читав, що іспанці кондиціонери майже не використовують. Можу повірити — в готелях при температурі на вулиці +30 ми кондиціонер жодного разу не вмикали, на відміну від Риги, де доводилося вмикати кондиціонер при 25 на вулиці. Рішення — правильне проектування системи вентиляції будинку (найімовіршіне, через підземні поверхи, де повітря охолоджується перед подачею в квартири), тоді кондиціонер не потрібен.
Іспанці використовують роздільне збирання сміття - окремо стоять баки для скла, пластику, картону, органічних відходів. І люди реально розділяють сміття, виносячи все окремо. Цікавий момент - папір картон з тих баків люди часто виймають, схоже що для повторного використання.
Зв'язок
Одною з головних вимог сучасності є наявність зв'язку і інтернету. В Іспанії із інтернетом погано. Мобільні пакети мають дуже маленькі ліміти на інтернет (до 30 Мб на день!), стаціонарного інтернету в будинках, як я зрозумів, теж майже ніде немає. Wi-Fi в готелях навіть коли задекларований, що є, має певні обмеження — наприклад, не більше одного пристрою одночасно, або тільки в холі (і той погано працював). Безкоштовний публічний Wi-Fi я знайшов тільки в макдональдсах в Барселоні і околицях. В Валенсії навіть під стовпом з написом Free Wi-Fi мені не вдалося його знайти. Причому логіни зроблені досить хитро — коли мережу шукається, мережі показуються як відкриті, а коли під'єднуєшся — в браузері треба вводити логін і пароль.
Голосовий зв'язок звісно є, але ціни вищі ніж в Києві і в Латвії.
Препейд картки продаються за паспортом і тільки в магазинах зв'язку або в великих гіпермаркетах. Причому, вибір невеликий (принаймні без знання нюансів) і налаштування складні. Так, в тих пакетах, що я бачив, потрібно було вказувати Access Point і іноді логін з паролем. Це може бути проблемою, як, наприклад, в мене - в Samsung N719 (Galaxy Note 2, CDMA + GSM) друга картка GSM є допоміжною і AP вказати для нього не можна в принципі. Треба було або витягати картку з першого слота і обрізати другу картку, або змиритися. Довелося гратися SIM картками в двох телефонах, щоб отримати навігацію через Google Maps.
Іспанська архітектура формувалася століттями і сучасне планування в містах спадкує напрацьовані рішення. Так, міста плануються прямокутною мережею вулиць і забудовуються чіткими кварталами будинків. Тобто ви можете уявити собі чотирикутні “соти”. Будинки мають в середньому 3-7 надземних поверхів (доходить і до 10-12) і будуються щільно один до одного, без проміжків. Таким чином формується суцільний блок будівель. В підземних поверхах (зазвичай один або два підземні поверхи, я зустрічав і три) розташовують гаражі і склади.
Всі будинки мають вхід з вулиці (в 90-95% випадків цей вхід скляний, щоб було видно з вулиці, що відбувається в під'їзді) і жодних проходів у внутрішній двір. Вуличний вхід завжди зачинений на замок, на дверях висить переговорний пристрій. Тобто сторонньому потрапити в межі кварталу без дозволу мешканців неможливо в принципі. Ми так і не змогли зазирнути подивитись, як люди облаштовують внутрішні двори.
Нові великі багатоквартирні будинки, що стоять відокремлено, а не кварталами (наприклад таких багато в Аліканте, де вони побудовані на вузькій смузі вздовж берега), огороджені суцільними мурами із хвіртками в мурах. Тобто всередину також не потрапиш. На території може бути басейн, спортивний майданчик, навіть тенісний корт. Ці будинки високі — 25-30 поверхів не є виключенням.
Будинками і кварталами керують спільноти власників квартир. Вони визначають, кошти в якій кількості будуть збиратись і витрачатись на будинок.
Окремо можна згадати таунхауси — блоки однакових дво- і три-поверхових будинків, об'єднаних конструктивно в одну будівлю зі спільною інфраструктурою. Кожен з цих будинків має окремий вхід і є власністю окремої людини (це відрізняє його від квартири в звичайному будинку чи кварталі). Таунхауси мають окрему невисоку огорожу навколо кожного блоку і відповідно між блоками.
Таунхауси можна побачити і в Києві (напр. Італійський Квартал біля дитячої лікарні на вул.Богатирській). Таунхаусів багато, але вони здебільшого побудовані на узбережжі, де відносно багато землі і складний рельєф. Також їх почали будувати останні роки (судячи з вигляду — останні 7-10 років) і багато стоїть пустих або не введених в експлуатацію. Наприклад, в Санта-Кларі ми знайшли чудові таунхауси прямо на березі моря (10 метрів від будинку до пляжу через пішохідну доріжку) і частина таунхаусів в блоці була закинута чи не заселена.
Всі будинки дуже чисті і охайні, на терасах - квіти, на вікнах горщики з квітами. Входи і під'їзди чисті - ледь не вилизані. Фурнітура у вікнах вся в якісному стані, вікна чисті і помиті.
Про внутрішній комфорт багато сказати не можу, оскільки в квартирах ми не були, але знаю, що багато квартир (відсоток залежить від міста і району) не мають централізованого газопостачання, а люди купують газові балони. Прання теж деінде відбувається в пральнях, а не вдома.
На вікнах будинків (причому, на всіх поверхах) стоять ролети (алюмінієві), над лоджіями (в них це називається терасами) обов'язково ставлять тенти, котрі закривають 90% прорізів лоджій. Ролети дозволяють підтримувати більш рівномірну температуру в приміщеннях.
Я читав, що іспанці кондиціонери майже не використовують. Можу повірити — в готелях при температурі на вулиці +30 ми кондиціонер жодного разу не вмикали, на відміну від Риги, де доводилося вмикати кондиціонер при 25 на вулиці. Рішення — правильне проектування системи вентиляції будинку (найімовіршіне, через підземні поверхи, де повітря охолоджується перед подачею в квартири), тоді кондиціонер не потрібен.
Іспанці використовують роздільне збирання сміття - окремо стоять баки для скла, пластику, картону, органічних відходів. І люди реально розділяють сміття, виносячи все окремо. Цікавий момент - папір картон з тих баків люди часто виймають, схоже що для повторного використання.
Зв'язок
Одною з головних вимог сучасності є наявність зв'язку і інтернету. В Іспанії із інтернетом погано. Мобільні пакети мають дуже маленькі ліміти на інтернет (до 30 Мб на день!), стаціонарного інтернету в будинках, як я зрозумів, теж майже ніде немає. Wi-Fi в готелях навіть коли задекларований, що є, має певні обмеження — наприклад, не більше одного пристрою одночасно, або тільки в холі (і той погано працював). Безкоштовний публічний Wi-Fi я знайшов тільки в макдональдсах в Барселоні і околицях. В Валенсії навіть під стовпом з написом Free Wi-Fi мені не вдалося його знайти. Причому логіни зроблені досить хитро — коли мережу шукається, мережі показуються як відкриті, а коли під'єднуєшся — в браузері треба вводити логін і пароль.
Голосовий зв'язок звісно є, але ціни вищі ніж в Києві і в Латвії.
Препейд картки продаються за паспортом і тільки в магазинах зв'язку або в великих гіпермаркетах. Причому, вибір невеликий (принаймні без знання нюансів) і налаштування складні. Так, в тих пакетах, що я бачив, потрібно було вказувати Access Point і іноді логін з паролем. Це може бути проблемою, як, наприклад, в мене - в Samsung N719 (Galaxy Note 2, CDMA + GSM) друга картка GSM є допоміжною і AP вказати для нього не можна в принципі. Треба було або витягати картку з першого слота і обрізати другу картку, або змиритися. Довелося гратися SIM картками в двох телефонах, щоб отримати навігацію через Google Maps.
16.07.2013
05:45
Демографія
Демографію я виділяю окремо, оскільки це біда. Іспанці розмножуються імміграцією.
Пояснюю — Іспанія є країною пенсіонерів (принаймні там, де ми були), і вся інфраструктура зроблена для дорослих і літніх людей. Літніх людей на вулицях — переважна більшість. Іншими словами, пенсіонерів ледь не більше, ніж дітей і дорослих разом узятих!
Дитячих майданчиків дуже мало і вони бідні. Дитячих магазинів обмаль, речі коштують дуже дорого (в кілька разів дорожче, ніж в Україні). Пишуть, що в країні погано із дитячими садками і школами — вірю беззаперечно.
Самі іспанці (батьки) про своїх дітей не надто переймаються. Коляска може їхати по сонцю без дитячого захисту, в супермаркеті нормально поставити дитину на місці і піти в інший ряд щось шукати тощо. В Україні такого теж вистачає, але якщо в Україні це, скажімо, 30% ситуацій, то в Іспанії мабуть всі 70-80%.
Я так розумію, що дітей в Європі заводити дорого і безглуздо, тому цим не переймаються, а натомість покращують інфраструктуру для літніх.
Мова і регіональні відмінності
Пам'ятаєте, я писав, що там, де ми були, не зовсім Іспанія? Так от ... в Каталонії і Валенсії розмовляють і пишуть каталонською мовою. При цьому, в Валенсії її називають валенсійською і вона має певні відмінності від каталонської (хоча в Вікіпедії пишуть, що це одна мова). В каталонській і валенсійській мовах є свої місцеві діалекти (!). Каталонська мова граматикою і словником відрізняється від Кастильської (так в тих краях називають іспанську) мабуть так, як польська від української, тобто досить істотно.
Каталонія і Валенсія свого часу були незалежними королівствами (деталі описані в Вікіпедії), а Барселона ще й центром Іспанії (котрий потім змістився до Мадриду). Зараз Каталонія веде боротьбу за відокремлення від Іспанії. Тільки нещодавно (пару тижнів тому, здається) пройшов місцевий референдум, де 56% мешканців Каталонії висловились за від'єднання від Іспанії. Барселона обвішана каталонськими прапорами, всі написи каталонською, розмовляють люди теж каталонською. При цьому Каталонія хотіла б і Валенсію за собою потягнути, але Валенсія не хоче. Це призводить до додаткового напруження.
В Валенсії використовуються дві мови (каталонська/валенсійська і іспанська), каталонська також вивчається в школах. Водночас згідно даних каталонську/валенсійську розуміє лише біля 40% населення Валенсії, а розмовляє біля 20%.
Коротше кажучи, в них там теж сепаратизм крутіший за колишній донецький.
Якщо у нас і дружиною сукупне знання іспанської дозволяло нам без істотних перешкод перебувати в Валенсії, то в Каталонії цей сепаратизм істотно напружував нерви, оскільки з мовами в них кепсько. Окремо полаюсь на те, що туристичне місто Барселона практично не використовує англійську, та й іспанську теж зовсім не всюди.
Демографію я виділяю окремо, оскільки це біда. Іспанці розмножуються імміграцією.
Пояснюю — Іспанія є країною пенсіонерів (принаймні там, де ми були), і вся інфраструктура зроблена для дорослих і літніх людей. Літніх людей на вулицях — переважна більшість. Іншими словами, пенсіонерів ледь не більше, ніж дітей і дорослих разом узятих!
Дитячих майданчиків дуже мало і вони бідні. Дитячих магазинів обмаль, речі коштують дуже дорого (в кілька разів дорожче, ніж в Україні). Пишуть, що в країні погано із дитячими садками і школами — вірю беззаперечно.
Самі іспанці (батьки) про своїх дітей не надто переймаються. Коляска може їхати по сонцю без дитячого захисту, в супермаркеті нормально поставити дитину на місці і піти в інший ряд щось шукати тощо. В Україні такого теж вистачає, але якщо в Україні це, скажімо, 30% ситуацій, то в Іспанії мабуть всі 70-80%.
Я так розумію, що дітей в Європі заводити дорого і безглуздо, тому цим не переймаються, а натомість покращують інфраструктуру для літніх.
Мова і регіональні відмінності
Пам'ятаєте, я писав, що там, де ми були, не зовсім Іспанія? Так от ... в Каталонії і Валенсії розмовляють і пишуть каталонською мовою. При цьому, в Валенсії її називають валенсійською і вона має певні відмінності від каталонської (хоча в Вікіпедії пишуть, що це одна мова). В каталонській і валенсійській мовах є свої місцеві діалекти (!). Каталонська мова граматикою і словником відрізняється від Кастильської (так в тих краях називають іспанську) мабуть так, як польська від української, тобто досить істотно.
Каталонія і Валенсія свого часу були незалежними королівствами (деталі описані в Вікіпедії), а Барселона ще й центром Іспанії (котрий потім змістився до Мадриду). Зараз Каталонія веде боротьбу за відокремлення від Іспанії. Тільки нещодавно (пару тижнів тому, здається) пройшов місцевий референдум, де 56% мешканців Каталонії висловились за від'єднання від Іспанії. Барселона обвішана каталонськими прапорами, всі написи каталонською, розмовляють люди теж каталонською. При цьому Каталонія хотіла б і Валенсію за собою потягнути, але Валенсія не хоче. Це призводить до додаткового напруження.
В Валенсії використовуються дві мови (каталонська/валенсійська і іспанська), каталонська також вивчається в школах. Водночас згідно даних каталонську/валенсійську розуміє лише біля 40% населення Валенсії, а розмовляє біля 20%.
Коротше кажучи, в них там теж сепаратизм крутіший за колишній донецький.
Якщо у нас і дружиною сукупне знання іспанської дозволяло нам без істотних перешкод перебувати в Валенсії, то в Каталонії цей сепаратизм істотно напружував нерви, оскільки з мовами в них кепсько. Окремо полаюсь на те, що туристичне місто Барселона практично не використовує англійську, та й іспанську теж зовсім не всюди.
15.07.2013
09:45
Клімат
Коли я збирався в Іспанію, то мав лише основні і поверхні знання стосовно тамтешнього клімату. Зізнаюсь, що очікував побачити на узбережжі покращений варіант Криму, із субтропічною рослинністю і морським повітрям. Натомість ми знайшли там напівпустелю (в Каталонії є рослинність, а на півдні, в Валенсії, її зовсім мало, особливо далі ніж пара кілометрів від моря).
Ґрунт — тверді скельні породи без підземних вод, що дозволяє будувати кілька підземних поверхів в будинках, але водночас обмежує водопостачання рослин.
Море не пахне взагалі (хіба що коли стоїш прямо над водою). Дощів практично немає, хоча в Валенсії ми в перший же день застали грозу. Денна температура протягом літа і вересня тримається в районі 30 градусів тепла, вночі опускається до 23-25 
. І це ще непогано — коли ми дивились в Валенсії прогноз погоди, в Мадриді і Андалусії прогнозували 37-39 вдень.
Коли дивився на мапу, бачив там кілька природничих парків-заповідників. Насправді ці заповідники нічого цікавого не пропонують, а рослинність в них обмежується невисокими деревцями до 5-ти метрів, і деінде кущами.
В містах зелено, але там під кожне дерево підведено полив. Ростуть хвойні і різноманітні листяні дерева, включаючи плодові. Так, я бачив в парках (все з плодами) лайм, гранат, апельсин, лимон, інжир, ріжкове дерево.
На деревах деінде сидять папуги і огидно і голосно так кричать. Особливо в Барселоні.
Люди
Іспанія — країна дуже своєрідна. Її культура формувалась під дією географічних факторів, таких як гірська місцевість, спекотний сухий клімат, а також під впливом ресурсів, котрі Іспанія отримувала з Американського континенту. Іншими словами — іспанці досить далекі від “континентальної Європи” і англійців. Чимось вони мені нагадали українців (недарма мабуть в Іспанію їде багато українців), але водночас люди дуже незвичні і чужі. Я бував і в інших країнах Європи і в США, і гадаю, що іспанці — найбільш віддалена культура серед них всіх.
Якщо в Латвії в червні я почував себе як в теплому-теплому коконі чи ванній (настільки комфортно мені було серед тамтешніх людей), то в Іспанії мені було тією ж мірою некомфортно.
Іспанці до всього, що роблять, підходять з душею. Все матеріальне (архітектура, ті ж дороги) робиться якісно і для людей. Але не тому, що Ordnung uber alles, а найімовірніше тому, що розуміють, що вони це роблять для себе самих, і їм же в цьому і жити.
Культура
Вся культура іспанська. Якщо в маркетингу видно загальні підходи, то музика, театри — все тільки локальне і іспаномовне.
Взагалі, ви багато можете згадати іспанців, хто зробив внесок в світову науку і культуру? Ми з дружиною згадали лише біля десятка.
По радіо або розмови, або незрозумілі мелодії мабуть місцевих виконавців. За весь час в машині мені не вдалося жодного разу спіймати станцію, котру можна було би поставити фоном для поїздки.
В Валенсії (і мабуть в Іспанії в цілому) шанують Сервантеса ледь не більше, ніж у нас Шеченка.
В Барселоні всі носяться із Гауді, і враження таке, що більше нікого в них і немає.
Що сподобалося — вулиці названі іменами митців (місцевих), ректорів університетів, докторів тощо. Професія вказується в назві вулиці, наприклад Calle del Pintor Casanova (“вулиця художника Казанови”, у нас там стояв готель).
Коли я збирався в Іспанію, то мав лише основні і поверхні знання стосовно тамтешнього клімату. Зізнаюсь, що очікував побачити на узбережжі покращений варіант Криму, із субтропічною рослинністю і морським повітрям. Натомість ми знайшли там напівпустелю (в Каталонії є рослинність, а на півдні, в Валенсії, її зовсім мало, особливо далі ніж пара кілометрів від моря).
Ґрунт — тверді скельні породи без підземних вод, що дозволяє будувати кілька підземних поверхів в будинках, але водночас обмежує водопостачання рослин.
Море не пахне взагалі (хіба що коли стоїш прямо над водою). Дощів практично немає, хоча в Валенсії ми в перший же день застали грозу
. Денна температура протягом літа і вересня тримається в районі 30 градусів тепла, вночі опускається до 23-25 . І це ще непогано — коли ми дивились в Валенсії прогноз погоди, в Мадриді і Андалусії прогнозували 37-39 вдень. Коли дивився на мапу, бачив там кілька природничих парків-заповідників. Насправді ці заповідники нічого цікавого не пропонують, а рослинність в них обмежується невисокими деревцями до 5-ти метрів, і деінде кущами.
В містах зелено, але там під кожне дерево підведено полив. Ростуть хвойні і різноманітні листяні дерева, включаючи плодові. Так, я бачив в парках (все з плодами) лайм, гранат, апельсин, лимон, інжир, ріжкове дерево.
На деревах деінде сидять папуги і огидно і голосно так кричать. Особливо в Барселоні.
Люди
Іспанія — країна дуже своєрідна. Її культура формувалась під дією географічних факторів, таких як гірська місцевість, спекотний сухий клімат, а також під впливом ресурсів, котрі Іспанія отримувала з Американського континенту. Іншими словами — іспанці досить далекі від “континентальної Європи” і англійців. Чимось вони мені нагадали українців (недарма мабуть в Іспанію їде багато українців), але водночас люди дуже незвичні і чужі. Я бував і в інших країнах Європи і в США, і гадаю, що іспанці — найбільш віддалена культура серед них всіх.
Якщо в Латвії в червні я почував себе як в теплому-теплому коконі чи ванній (настільки комфортно мені було серед тамтешніх людей), то в Іспанії мені було тією ж мірою некомфортно.
Іспанці до всього, що роблять, підходять з душею. Все матеріальне (архітектура, ті ж дороги) робиться якісно і для людей. Але не тому, що Ordnung uber alles, а найімовірніше тому, що розуміють, що вони це роблять для себе самих, і їм же в цьому і жити.
Культура
Вся культура іспанська. Якщо в маркетингу видно загальні підходи, то музика, театри — все тільки локальне і іспаномовне.
Взагалі, ви багато можете згадати іспанців, хто зробив внесок в світову науку і культуру? Ми з дружиною згадали лише біля десятка.
По радіо або розмови, або незрозумілі мелодії мабуть місцевих виконавців. За весь час в машині мені не вдалося жодного разу спіймати станцію, котру можна було би поставити фоном для поїздки.
В Валенсії (і мабуть в Іспанії в цілому) шанують Сервантеса ледь не більше, ніж у нас Шеченка.
В Барселоні всі носяться із Гауді, і враження таке, що більше нікого в них і немає.
Що сподобалося — вулиці названі іменами митців (місцевих), ректорів університетів, докторів тощо. Професія вказується в назві вулиці, наприклад Calle del Pintor Casanova (“вулиця художника Казанови”, у нас там стояв готель).
14.07.2013
16:48
Написав розповідь про тижневу подорож на середземноморське узбережжя Іспанії. Тексту багато, тому викладатиму частинами.
Вступ
Оскільки мене остаточно втомила остання київська зима, котра різко перейшла в літо, я вирішив, що хочу певних змін. Тому я почав розглядати Іспанію як реального кандидата на місце постійного або зимового проживання.
Про Іспанію я знав небагато (про неї взагалі небагато пишуть і показують), тому ми вирішили з'їздити на середземноморське узбережжя Іспанії як на плановане місце проживання і подивитись на країну з середини. З цієї ж причини ми вирішили їхати самостійно і пересуватись по узбережжю на автомобілі (орендували, про нього окремо).
Слід зазначити, що ми були в дещо відокремлених областях Іспанії, а саме Каталонії (менше) і Валенсії (більше). Це не вся Іспанія і не зовсім Іспанія (про це теж нижче).
Наголошу, що оскільки ми оцінювали країну як [потенційне] місце проживання, то і дивились не на туристичні місця чи пляжі, а на супермаркети, ринки, громадський транспорт, побутові заклади тощо. Звісно, ми не могли за 7 днів побачити те, що бачать ті, хто живе в країні довго, але ми міряли на себе, а в нас запити дещо відрізняються від середньостатистичних, бо ми і в Україні вельми непогано живемо.
Нашою метою було оцінити, наскільки комфортно можна жити в Іспанії, і які особливості на нас очікують в випадках сезонного (3-4 місяці взимку) чи постійного проживання.
Подорож
Переліт туди і назад був прямий — іспанська лоу-кост компанія Vueling має прямі рейси з аеропорту Київ (Жуляни). Погано тільки, що вони нічні — сон ламається конкретно.
Машину ми орендували в Sixt в аеропорті Барселони (її було заброньовано з Києва) і одразу ж без заїзду в Барселону поїхали через Castelldefels (де потрібно було придбати SIM картку для інтернету, навігації і телефону) в Castellon de la Plana, де сходили в місто і заночували.
Castellon – невеличке пенсіонерське містечко, котре, тим не менш, в малому масштабі продемонструвало нам все, що ми побачили в наступні дні.
Наступного дня приїхали з Castellon'а в Аліканте, де провели ще півтора дні. Аліканте стоїть на березі моря і вважається туристичним центром. Насправді це досить незрозуміле місто, котре начебто живе з туризму, але що там роблять туристи, лишилося для нас загадкою: в місті три невеличкі пляжі практично без інфраструктури, променад на 500 метрів з 5-ма ресторанами і замок. Для туристів більше нічого!
З Аліканте ми прокотилися в Торревьєху, містечко в 50 км на південь від Аліканте. В Торрев'єху переїжджають європейські пенсіонери, і хоча там теж є пляжі (такі ж бестолкові, як в Аліканте), здебільшого це село.
Далі у нас було повернення — спершу півтора дні в Валенсії, потім півтора дні в Барселоні.
Валенсія нам сподобалась, головним чином центральним парком, що протягнувся у колишньому руслі ріки (саму ріку вивели на південь від міста) на кілька кілометрів вздовж, але і загальний рівень дещо вище, ніж в Аліканте.
Барселона враження не справила. Так, місто доволі цікаве, але той же Львів мені сподобався значно більше. Всі центральні “пам'ятки” Барселони (тобто ті пам'ятки, куди не треба було їхати на край міста) ми обійшли пішки за півтора дні. Для архітекторів і любителів архітектури, Барселона, звісно, рай і джерело для натхнення. Але в цілому місто забите туристами і надзвичайно шумне з-за моторолерів.
Загалом ми проїхали біля 1200 км машиною за 7 днів.
Вступ
Оскільки мене остаточно втомила остання київська зима, котра різко перейшла в літо, я вирішив, що хочу певних змін. Тому я почав розглядати Іспанію як реального кандидата на місце постійного або зимового проживання.
Про Іспанію я знав небагато (про неї взагалі небагато пишуть і показують), тому ми вирішили з'їздити на середземноморське узбережжя Іспанії як на плановане місце проживання і подивитись на країну з середини. З цієї ж причини ми вирішили їхати самостійно і пересуватись по узбережжю на автомобілі (орендували, про нього окремо).
Слід зазначити, що ми були в дещо відокремлених областях Іспанії, а саме Каталонії (менше) і Валенсії (більше). Це не вся Іспанія і не зовсім Іспанія (про це теж нижче).
Наголошу, що оскільки ми оцінювали країну як [потенційне] місце проживання, то і дивились не на туристичні місця чи пляжі, а на супермаркети, ринки, громадський транспорт, побутові заклади тощо. Звісно, ми не могли за 7 днів побачити те, що бачать ті, хто живе в країні довго, але ми міряли на себе, а в нас запити дещо відрізняються від середньостатистичних, бо ми і в Україні вельми непогано живемо.
Нашою метою було оцінити, наскільки комфортно можна жити в Іспанії, і які особливості на нас очікують в випадках сезонного (3-4 місяці взимку) чи постійного проживання.
Подорож
Переліт туди і назад був прямий — іспанська лоу-кост компанія Vueling має прямі рейси з аеропорту Київ (Жуляни). Погано тільки, що вони нічні — сон ламається конкретно.
Машину ми орендували в Sixt в аеропорті Барселони (її було заброньовано з Києва) і одразу ж без заїзду в Барселону поїхали через Castelldefels (де потрібно було придбати SIM картку для інтернету, навігації і телефону) в Castellon de la Plana, де сходили в місто і заночували.
Castellon – невеличке пенсіонерське містечко, котре, тим не менш, в малому масштабі продемонструвало нам все, що ми побачили в наступні дні.
Наступного дня приїхали з Castellon'а в Аліканте, де провели ще півтора дні. Аліканте стоїть на березі моря і вважається туристичним центром. Насправді це досить незрозуміле місто, котре начебто живе з туризму, але що там роблять туристи, лишилося для нас загадкою: в місті три невеличкі пляжі практично без інфраструктури, променад на 500 метрів з 5-ма ресторанами і замок. Для туристів більше нічого!
З Аліканте ми прокотилися в Торревьєху, містечко в 50 км на південь від Аліканте. В Торрев'єху переїжджають європейські пенсіонери, і хоча там теж є пляжі (такі ж бестолкові, як в Аліканте), здебільшого це село.
Далі у нас було повернення — спершу півтора дні в Валенсії, потім півтора дні в Барселоні.
Валенсія нам сподобалась, головним чином центральним парком, що протягнувся у колишньому руслі ріки (саму ріку вивели на південь від міста) на кілька кілометрів вздовж, але і загальний рівень дещо вище, ніж в Аліканте.
Барселона враження не справила. Так, місто доволі цікаве, але той же Львів мені сподобався значно більше. Всі центральні “пам'ятки” Барселони (тобто ті пам'ятки, куди не треба було їхати на край міста) ми обійшли пішки за півтора дні. Для архітекторів і любителів архітектури, Барселона, звісно, рай і джерело для натхнення. Але в цілому місто забите туристами і надзвичайно шумне з-за моторолерів.
Загалом ми проїхали біля 1200 км машиною за 7 днів.
06.07.2013
18:57
Механічний годинник звучить тік-тік-тік-тік-тік-тік-...
А кварцевий - так ... так ... так ...
А кварцевий - так ... так ... так ...
05.07.2013
14:04
З фінансуванням на мультсеріал ми пролетіли (причому, проекти, що їх було вибрано до фінансування, мені здалися відверто нецікавими).
Ілюстрації досі не готові - в кольорі я бачив 32 з 58. Вони звісно дуже кумедні, але повільно ... Взагалі я переконався, що будь-який термін виконання робіт потрібно сміливо множити на два.
Ілюстрації досі не готові - в кольорі я бачив 32 з 58. Вони звісно дуже кумедні, але повільно ... Взагалі я переконався, що будь-який термін виконання робіт потрібно сміливо множити на два.
01.07.2013
19:57
Сьогодні був другий етап розкуркулювання бджіл. Причому якщо першого разу ми ще думали, що залишати бджолам, то цього разу підійшли до питання радикальніше - на дворі літо, хай пасуться. Забрали весь мед що бачили (по дві рамки з медом на вулик лишили і все).
Сам мед ... липовий. Пахне якимись медпрепаратами чи м'ятою, смак теж з м'ятою. Пасічник мед дуже нахваляв, сказав, що липовий мед так і має пахнути, і цей мед йому сподобався більше за перший (хоча мені більше став до вподоби перший, садовий). Ще мабуть м'ята своє дала - в нас на городі росте і квітне і м'ята і меліса.
Фотографій не робили, бо немає що знімати - процедура однакова весь час, рамки теж.
Меду вийшло не так багато, як перший раз - 18 літрів (біля 25 кг). Минулого разу було 24 літри (35 кг). Але це тому, що з 20 лип в мене цвіло цього року 4 чи 5 лише - біс його знає що з іншими сталось. Може наступного року цвістимуть всі інші (тобто 15).
А ще ми відводок зробили, замість тої сім'ї, що загинула взимку. В окремий вулик поставили кілька рамок із розплодом і маточником, пересадили трохи бджіл, і вони тепер живуть там. Мала ще матка вийти, але не зовсім зрозуміло, чи вийшла - ми її не бачимо, маточника теж нема. Але якщо що, то бджоли самі закладуть маточник і виростять нову матку.
Сам мед ... липовий. Пахне якимись медпрепаратами чи м'ятою, смак теж з м'ятою. Пасічник мед дуже нахваляв, сказав, що липовий мед так і має пахнути, і цей мед йому сподобався більше за перший (хоча мені більше став до вподоби перший, садовий). Ще мабуть м'ята своє дала - в нас на городі росте і квітне і м'ята і меліса.
Фотографій не робили, бо немає що знімати - процедура однакова весь час, рамки теж.
Меду вийшло не так багато, як перший раз - 18 літрів (біля 25 кг). Минулого разу було 24 літри (35 кг). Але це тому, що з 20 лип в мене цвіло цього року 4 чи 5 лише - біс його знає що з іншими сталось. Може наступного року цвістимуть всі інші (тобто 15).
А ще ми відводок зробили, замість тої сім'ї, що загинула взимку. В окремий вулик поставили кілька рамок із розплодом і маточником, пересадили трохи бджіл, і вони тепер живуть там. Мала ще матка вийти, але не зовсім зрозуміло, чи вийшла - ми її не бачимо, маточника теж нема. Але якщо що, то бджоли самі закладуть маточник і виростять нову матку.
